Це містечко завжди привертає до себе увагу назвою. Погодьтеся, що слово “бар" швидше нагадує невеличкі пивні заклади, яких так багато на сучасних, вулицях. Та насправді воно не має нічого спільного з ними. Більше того, перша назва містечка була іншою.
Щоб краще пізнати Бар; природу околиць та історію краю, пройдемося вздовж річки Рів, на берегах якої розташувалося містечко.
Серед правих допливів Південного Бугу річка Рів помітно відрізняється природними умовами. А все завдяки тому, що її басейн (водозбір) розташований у межах найприпіднятішої частини Подільської височини, де абсолютні висоти поверхні сягають вище 340 м.Витокою річки Рів є це невеличке джерело у безлісій балці, що знаходиться на околиці села Охримівці Хмельницької об-ласті. Протікає землями Віньковецького і Деражнянського ра-йонів цієї області, а потім Барського та Жмеринського районів Вінниччини. Довжина річки Рів – 104 км, площа басейну – 1 160 км2. Долина у верхній частині неглибока (10-15 м), шири-на її становить, в основному, 0.7-1.3 км (найбільшою, до Зкм, вона є в районі містечка Бар). Береги досить круті, розорані, частково заліснені. Тут, у верхній частині, річка Рів приймає численні невеличкі, довжиною до 10 км, притоки, через кожні 3-5 км перегороджена дамбами з заболоченими та зарослими очеретом ставками. І так аж до невеликого села Шерешні, що знаходиться за 10 км на захід від містечка Бар. Саме тут Рів приймає одну з двох найбільших приток – річку Рівець. А далі долина річки набуває V-подібного вигляду, її береги, особливо у середній частині, високі, круті, що часто у вигляді лісових або степових "стінок" піднімаються над руслом на 20-35 м. Тому і не дивно, що середня частина річки Рів між містечками Бар і Браїлів славиться своїми мальовничими пейзажами, наявністю значної кількості оригінальних архітектурних споруд і парків, віднесених до пам'ятників садово-паркового мистецтва. Саме звідси, з лісостепових пагорбів середньої течії річки Рів, заглянемо у сиву давнину.
Тоді на крутому й високому правому березі Рову стояло однойменне укріплене поселення. Вперше поселення Рів зга-дується в історичних документах від 1425 р., коли на Поділлі панували литовські феодали. Проте є свідчення, що існувало воно й раніше. На цьому місці розкопано курган доби бронзи, в урочищі Рів знайдено залишки давньоруського поселення Х–ХІ ст.
У 1452 р. поселення Рів, що лежало на Кучманеькому шляху, вщент зруйнували татари. Лише в першій половині XVI ст. воно було знову відбудовано, але вже на протилежному, низькому й болотяному, березі річки. Відтоді містечко дістало назву Бар.
Походження цієї назви, як гадають, пов'язане з розташу-ванням міста серед боліт. Слово “бар" у староукраїнській мові означає заболочену місцевість. У деяких слов'янських мовах (словенській, сербській) "бар" – теж болото. Зустрічається це слово і в неслов'янських мовах і має те ж саме значення.
Є й інше не менш цікаве й вірогідне пояснення походження назви містечка Бар. Так, історичні джерела твердять, що перейменувала Рів у Бар дружина польського короля Бона Сфорца, до заміжжя дочка міланського герцога, на пам'ять про своє місто Барі в Італії. Вона купила Рів у магната Станіслава Одровонжа у 1537 р.
Ось як описує містечко Бар у ті часи відомий подільський краєзнавець Анатолій Подолинний: "У центрі Бара за її (Бони Сфорци – ГД) повелінням було збудовано дерев'яний замок-фортецю. Тут, коло замку, був так званий польський Бар, де жила шляхта й прийшлий люд з Польщі, трохи далі – руський, заселений корінними мешканцями, а за річкою, на тери-торії колишнього рову, розташувався чемериський Бар."
На початку XVII ст. польська шляхта будує у Бару кам'яний замок. Керував будівельними роботами французький інженер- фортифікагор Г. Боплан, відомий як автор перших детальних карт й опису України. Кам'яні стіни й вежі замку звелися на невисокій рівній місцевості понад річкою, яка завдяки греблі розлилася дуже широкою. З інших боків замок оточували гли-бокі рови, наповнені водою.
Відомий у ті часи інженер-архітектор Кшиштоф Арцішевський збудував у Барі Арсенал. Бар став оплотом шляхетської Польщі на східному Поділлі, одним із гнізд єзуїтів, які відкрили туг колегіум, побудували монастир. Проте і в ті часи місто майже щороку боронилося від татарських нападів. Про Бар говорили, що містечко "дивиться прямо на чотири татарських шляхи". Та й не дивно: з усіх боків його оточувало Дике Поле, де паслися табуни диких коней. За донесенням барського ста-рости, стада диких коней заважали прикордонній службі, бо часто-густо видавались вартовим загонами татар.
У період визвольної війни 1648–1654 pp. Бар був одним із важливих пунктів, за який точилися бої між шляхетськими та українськими військами. У липні 1648 р. 5 селянсько-козацьких полків Максима Кривоноса підійшли до барського замку, де засіла шляхта. За 2 доби облоги неприступна (друга за величиною на Поділлі після кам'янець-подільської) шляхетська фор-теця впала під ударами повстанців. За роки визвольної війни Бар кілька разів переходив з рук у руки. Певний час він був резиденцією Богдана Хмельницького. Але, згідно з Андрусівським перемир'ям, Бар, як і вся Правобережна Україна, залиши-вся під владою Польщі. У цей час місто нагадувало руїну. Запис у щоденнику француза Вардума від 1647 р. зазначає, що "раніше це було багате й модне місто, а тепер воно майже повністю спустошене."
У подавшому – не краще. У 1672 р. місто захопили турки й утримували його до кінця століття. У 1702 р. Бар відвоювало повстанське військо Семена Палія, а через рік знову захопили поляки. Після подій, пов'язаних з Коліївщиною, барський замок почав втрачати своє оборонне значення, а з часом і зовсім зруйнувався. Нині на тому місці розбито парк.
З кінця XVII ст., з часу приєднання Правобережної України до Росії, Бар належав до Могилівського повіту Подільської губернії. Тут діяли невеличкі цукровий та горілчаний заводи з напівкустарною технікою, численні дрібні майстерні. Особли-во великого розвитку набуло у Барі гончарство: керамічні ви-роби утворювали окрему оригінальну стильово-орнаментальну групу. Переважав полив'яний посуд з контурним малюнком жовтого або зеленого кольору на білому тлі. Типовим для барських тарілок було зображення зозулі на калині. Барський гончарний промисел проіснував аж до v50-x pp. XX ст., є спроби відновити його й тепер.
На початку XX ст. Бар – містечко контрастів. Воно стояло в пониззі і в осінню мряку чи ранньої весни, коли сходив сніг, мало понурий вигляд. Криві незабруковані вулиці й дороги перетворювалися в багно. Заболочення низини, а разом і міс-течка, спричинила гребля на річці Рів, яка піднімала рівень води на 1.5–2 м. У той час у народі поширилася жартівлива молитва: "Ізбави, Боже, від барської греблі". Письменник Ана-толій Свидницький у 1861 р. в журналі «Основа» так писав про неї: "Барська гребля – звичайна загата в м. Барі. Вона дуже довга, іде закрутами і весною до того заливається тванню, що їхати нею надзвичайно важко і навіть небезпечно. Влітку вибоїни сприкрюються, і справді треба просити в Бога порятунку від цієї греблі". Якщо до цього додати невисокі гли-няні й дерев'яні будиночки "під солом'яною стріхою", то стрімкі споруди кармелітського монастиря, костьолу й церкви, розташовані на підвищенні у центрі містечка, різко виділялися на загальному фоні.
Клянггор, тобто монастир кармелітів, будувався довго і був завершений у 1787 р. Споруда має гарні пропорції. Всі примі-щення повернуті вікнами у бік ставу на річці Рів. До головної будови зліва прилягає двоповерховий камінний корпус. Після того, як кляїотор було перетворено на православний монастир, перед його головним фасадом невдало добудували дзвіницю з червоної цегли.
Парафіяльний костьол святої Анни споруджено домінікан-цями 181 і р. в стилі неоготики, а в 1908 р. його добудували. Його два високі шпилі видно з усіх кінців містечка Бар.
Православна церква зведена у 1757 р. Вона камінна, з однією маківкою. Спереду стоїть дзвіниця, теж кам'яна, з простими, навіть примітивними формами, проте є в ній своєрідна важкувата грація.
Усі три споруди знаходяться у центрі містечка на відстані 50–80 м одна від одної. Вони утворюють оригінальний релі-гійний комплекс, що надає містечку Бар своєрідної краси. Мабуть, давно настав час весь комплекс (а не окремо кожну споруду) й територію, що прилягає до нього, вважати архітек-турним пам'ятником.
Протягом XX ст. містечко Бар розвивалося як типовий ра-йонний центр. Про це можна детально прочитати у путівнику Анатолія Подолинного «Місто Бар» (Одеса, 1990). Зараз (станом на 1.01.1998 р.) у місті мешкає близько 19 тис. чоловік. Багатоповерхова забудова, наявність машинобудівного, консервного, цукрового й комбікормового заводів, швейної та меблевої фабрик, педагогічного коледжу дозволили у середині 80-х pp. перевести Бар у категорію міст. На зламі двох тисячо-літь Бар характеризується тими ж негараздами й окремими успіхами, що й інші колишні містечка України. Так, з екологіч-ного погляду, суттєвою проблемою Бару та його околиць є водосховища. Саме тут створено каскад водосховищ, найбіль-шими з яких є Гармаки і Шершні. Останні у краєзнавчій літературі, навчальних підручниках, а також на топокартах помил-ково називають озерами. Це сильно замулені та зарослі болотною рослинністю, а тому неглибокі (біля дамби 3–4 м) "рукотворні озера". Водосховище Шершні, крім того, почленоване дамбами на окремі прямокутні водойми і використовується під промислове рибництво. Весь каскад давно потребує докорінної реконструкції або поступового спуску з подальшим відновленням природного русла річки. Такої ж уваги вимагає водойма у містечку Бар, що нагадує низинне болото, а тому не дуже радує місцевих мешканців. Водночас заболочені водойми річки Рів – місця значної концентрації водоплавної птиці, а також болотного луня, сірого журавля, лелеки, річкової чайки, іноді білого журавля і білого лебедя. На водоймі у містечку Бар, мабуть, одна з найбільших на Вінниччині плантація латаття білого (білої, або болотної лілії), що, безумовно, потребує охорони. Реконструкція та господарське освоєння цих водойм вимагатиме неординарних підходів, а відповідно, і значних коштів. Однак іншого виходу немає. Це прекрасно розуміють мешканці міста Бар та його околиць. Роботи з реконструкції дамби й водосховищ, а також центральної частини міста вже розпочалися. Тому, коли б ви не приїхали у Бар, вас завжди зустрінуть чарівна природа його околиць й долини річки Рів, багата історія й визначні пам'ятники архітектури, прекрасні люди. Невипадково Бар є одним з базових міст обласної Ради з туризму та екскурсій.
Подорож до Бару розпочніть з міста Вінниці. Відстань між ними 65 км.-Барське шосе долає горби Подільської височини. Навколо – пшеничні та бурякові лани, яблуневі сади, яри, балки з річками, голубі плеса ставків на околицях чепурних сіл. При в'їзді до міста вас стрічає імітована під середньовічні часи цегляна башточка – символ давньої історії міста. А щоб Бар запам’ятався назавжди, завершіть подорож на крутому правому березі річки Рів... "Вид отсюда, с высоты, на широко рас-кинувшийся город Бар напоминает старинные гравюры на меди или стали, изображавшие панорамы городов. Три прежние архитектурные доминанты – костёл, церьковь и колокольня монастыря – всё ещё парят над центром города, красиво отражаясь в большущем озере меж камышовых островов, белых лилий и кувшинок" [1].
Григорій Денисик
І.Малаков Д. В. По Восточному Подолью. – Москва: Искусство, 1988. – С. 36–37.
