На Середньому Придністров'ї села й містечка ніби ховаються глибоких каньйоноподібних доли нах приток Дністра, а дороги між ними, здебільшого, прокладені на вододілах. Коли під'їжджаєш до поселення, не завжди зразу й побачиш його.
Так і Муровані Курилівці заховалися у глибокій долині річки Жван. Саме на крутих схилах та берегах неглибокої, з кам'янистим дном, але швидкою течією, річки заснували люди поселенім, яке в історичній літературі вперше згадується за 1493 р. Тоді тут нараховувалось 9 будівель [3].
За переказами, перше житло на високому березі річки Жван спорудив легендарний козак Чурило. На його честь і назвали поселення Чурилівцями. Пізніше ця назва була замінена на Курилівці. Мурованими вони стали у XVI ст., коли тут збуду-вали перший кам'яний замок.Поселення з усіх боків було захищене стрімкими берегами річки та густим лісом. Населення, крім лісових промислів, зай-малося землеробством, садівництвом та скотарством. У 1565 р. мешканці Мурованих Курилівців потрапляють у залежність від феодала Полянського, який починає зводити навколо поселен-ня оборонні споруди. Уже у другій половині XVII ст. Муровані Курилівці були укріпленим відповідно до вимог часу населе-ним пунктом. У 1775 р. вони стають місгечком з правом влаш-товувати 2 ярмарки на місяць. Поступово Муровані Курилівці прибирають до своїх рук шляхтичі Косаківські, проте після 1793 р. їх маєток Катерина II конфіскувала і передала поміщи-кові О. Комару (попередня власниця маєтку, графиня Катаріна Косаківська, відмовилась присягнути на вірність цариці).
Наприкінці XVIII – початку XIX ст. у Мурованих Курилівцях О. Комар зводить розкішний поміщицький палац. Біля палацу закладають парк фруктових та декоративних дерев, насаджують тополеві алеї вздовж дороги, споруджують кам’яний трьохарочний міст через річку Жван. Палац О. Комар побудував за стилем Ауврського замку. Тут були оригінальні оранжереї й каскади ставків. У 1814 р. відомий в Україні архітектор ландшафтних парків Мак Клер (Міклер) перепланував парк біля палацу. З окремих фотографій та гравюр, датованих початком XIX ст., видно, що палац було завершено не трикутним, як нині, а прямокутним атиком з 3 скульптурами на центральному ризаліті. По 2 скульптури завершували бокові ризаліти. У 1849 р. в Мурованих Курилівцях зафіксовано надзвичайно сильний град, який зашкодив фруктовим деревам маєтку. При цьому мав постраждати й парк, проте прямих згадок про це немає. Відомо також, що парк прикрашали 4 гармати з часів наполеонівських війн. За спогадами місцевого мешканця С. Снирка, наприкінці 50-х pp. XX ст. при ремонтних роботах в теперішньому приміщенні гаража одну з цих гармат було знайдено під підлогою і перевезено до Бару.
До оздоби парку належала і так звана кам'яна баба, яку знайдено недалеко від містечка і встановлено у парку за нака-зом власника Н. Чихачова. Місцеві жителі пригадують, що скульптуру знищено у 20-30-х pp. XX ст.
З 1861 р. Муровані Курилівці стають центром Мурованоку- риловецької волості Ушицького повіту. У цей час тут мешкало 2549 чоловік, нараховувалось 326 дворів, працювали цукровий завод, збудований у 1842 p., механічна та мідеплавильна майстерні, 3 млини на річці Жван. У містечку було 120 ремісників [3].
У 1867 р. маєток О. Комара придбав відомий російський військовий і громадянський діяч контр-адмірал К. М. Чихачов – учасник російсько-турецької війни на Балканах, директор Російського товариства пароплавства і торгівлі на Чорному й Азовському морях. Як на той час, це була освічена людина, Він сприяв розвитку містечка. Ще у 1863 р. в Мурованих Курилівцях відкривають школу – Міністерське однокласне на-родне училище. На навчання сюди зараховували лише хлопчиків. Трохи пізніше, у 1898 p., відкрито церковио-приходську школу грамоти для дівчаток. Для підготовки фахівців нижчої кваліфікації в галузі сільського господарства та промислово- кустарного виробництва у 1899 р. відкрито трирічну сільську ремісничу навчальну майстерню.
Церква, яка передувала сьогоднішньому храму, була дерев'яна, трикупольна, з окремою дзвіницею. Рік її побудови, 1781, зазначався написом над дверима, але закладена вона набагато раніше і будувалась довго.
У 1885 р. церква була розібрана, а її матеріал використано на побудову нової. Будівництво нової церкви закінчено у 1889 р. на кошти прихожан, казни і поміщиків Комара та Чихачова. Як і дзвіниця, вона була кам’яна, п'ятикупольна, з великою кількістю зовнішніх архітектурних прикрас. Вартість будівництва тоді становила 26 000 крб. Церква освячена на честь Різдва Св. Богородиці. Іконостас одноярусний, позолочений, з іконами візантійського мистецтва. Тут знаходилась цінна ікона Тих- вінської Божої Матері, пожертвувана поміщицею Чихачовою.
На початку XX ст. в Мурованих Курилівцях мешкало 4730 жителів. Більшість займалася хліборобством, ремісницт-вом. Чимало жителів працювало на промислових підприємст-вах, з них 510 – на цукровому заводі. У містечку діяв право-славний собор, 8 єврейських молитовних будинків, 16 крам-ничок, ринки гуділи раз на два тижні [3]. Муровані Курилівці поступово відбудовувались, охайнішали. Проте їх не обминули негаразди Першої світової війни, революції 1917 p., і лише наприкінці 20-х – початку 30-х pp. розпочалося мирне життя. Муровані Курилівці стають волосним центром Новоушицького повіту. Тоді туг було понад 4 000 населення, 1 000 дворів. У 1923 р. створюється Муровано-Куриловецький район Могилів-Подільського округу. Муровані Курилівці стають районним центром з населенням 5 415 жителів. У подальшому містечко розвивалось, як і всі районні центри Вінницької області: за часів Другої світової війни зруйноване, в 50-х pp. відбудоване. В цей час збільшують потужність маслозавод, плодоовочевий завод, промисловий комбінат побутового обслуговування та будівельних матеріалів, завод мінеральних вод. Розгорнулось будівництво великих масивів житлових будинків.
Кінець XX ст. по-своєму вплинув на Муровані Курилівці. Поступово містечко виходить на новий етап розвитку і, здається, не гірший за попередні. Воно оновлюється в порівнянні з іншими містечками Поділля, має значно кращі перспективи, В першій половині XXI ст. розвиток Мурованих Курилівців залежатиме від унікальних багатств надр його околиць.
Давно відома прекрасна столова вода «Регіна». Відомо чимало легенд про неї [1]. Влітку 1898 р. поміщик Собанський, який мешкав у Петербурзі, приїхав до Мурованих Курилівців на відпочинок. Разом з ним прибули дружина та донька Регіна, яка важко хворіла на виразку шлунка. Під час прогулянки один з місцевих пастухів побачив змарнілу дівчину, розпитав про її хворобу і пообіцяв вилікувати джерельною водою. Щодня він носив до маєтку Собанських воду. На цій воді готували їжу, Регіна пила її і вмивалася нею. Через два місяці дівчині стало краще, а згодом вона геть позбулася хвороби. Ім’я пастуха так і залишилося невідомим, а воду з чудодійного джерела на честь одужання дівчини назвали «Регіною».
Згодом за вказівкою Собанського в лісі біля джерела спо-рудили невеликий будинок. У ньому «Регіну» розливали в баки і перевозили до станції Копожани. Там зливали у цистерни і відправляли у Німеччину, Францію, Польщу та інші країни. Минає небагато часу, і в ресторанах та готелях Європи «Регіна» стає однією з найулюбленіших столових вод. Її хімічний склад досліджується у кращих лабораторіях Берліна, Риги, Варшави. В 1902 р. «Регіна» одержала схвальний відгук з Варшавської кулінарної виставки. Її там представляли як чудову столову воду, шо за хімічними і лікувальними властивостями не поступається перед водами «Аполінаріс», «Билінер», «Гіспоб- лер». На етикетці «Регіни» з'являються 2 медалі за першість, здобуту на виставках столових вод у Відні і Варшаві. У 1908 р. на гігієнічній виставці в Любліні, сільськогосподарській у Проскурові та у відд.ілі натуральних мінеральних вод в Цихоцинку «Регіна» удостоюється 3 срібних медалей.
Попит на воду зростає, і вона дає гарний прибуток поміщи-ку Собанському, який забезпечує їй відповідну рекламу. На пляшках зображались медалі, якими нагороджена «Регіна»на різних конкурсах, і написано: "Найкраща столова вода «Регіна». Продається скрізь". Користуватися водою не мали права тільки бідні. Навіть людям Житників і навколишніх сіл був заборонений доступ до «Регіни». Тому і не дивно, що в 1917 р. всі споруди біля джерела зруйнували.
Своєму новому відродженню «Регіна» багато в чому завдя-чує колишньому інженерові обласного управління лісового господарства Л. І. Шиповичу. На початку сторіччя вся вода експортувалась у країни Західної Європи, а на Поділлі ніхто її не знав. Чимало інстанцій відвідав Л. І. Шипович, перш ніж були проведені відповідні дослідження і знову почали розливати воду. Неподалік від джерела «Регіна» геологи знайшли іще три, подібних за хімічними властивостями до щойнозгаданого.
Вода «Регіна» наближається за складом до відомих Берегівської та Трускавецько'і мінеральних вод. Її рекомендують людям із захворюваннями кишково-шлункового тракту. Має приємний смак і навіть при тривалому зберіганні не втрачає своїх властивостей. Мабуть, тому і без реклами «Регіна» популярна не тільки на Вінниччині, але і за її межами. На огляді-конкурсі природних столових вод у 1987 p., у якому брали участь понад 50 заводів з усіх областей України, вона знову вийшла переможницею.
На північний захід від Мурованих Курилівців біля села Бах-тин розвідали унікальне (і поки що єдине в Україні) родовище флюоритів. Флюорит (плавиковий шпат) – один з найкращих мінералів земної кори. Він має кольори всього діапазону спектру. Інколи навіть в одному шматочку руди його прозорі зерна можуть бути смарагдово-зеленими, рожевими, голубими, жовтими та фіолетовими. У природі трапляються великі кристали цього мінералу правильної форми, які у мінералогічних музеях часто радують погляди відвідувачів. Завдяки цим природним властивостям флюорит використовують як виробний камінь в ювелірній справі. З нього також виточують оптичні лінзи для приладів нічного бачення, мікроскопів, фотоапаратів та біноклів.
Але основна цінність флюориту – в іншому. За хімічним складом це фтористий кальцій з вмістом цінного компоненту – фтору (49%). Останній своїми окислювальними властивостями перевершує в кілька разів кисень, а за агресивністю він не має рівних серед більшості речовин. Майже 30 галузей промисловості використовують флюоритові концентрати.
До цього часу в У країні немає жодного розробленого родовища флюориту. У 18 областях у тій чи іншій кількості використовують цей мінерал. Основними ж споживачами є підприємства Запорізької, Харківської, Донецької та Миколаївської областей. Донедавна 80% використаних в Україні концент-ратів імпортувалось з Монголії і Китаю, а 20% завозилось з Росії. Ціни світового ринку на флюорити стабільні: 100-160 $ США за тонну залежно від марки.
У 1985 р. Побузькою геологорозвідувальною партією продовжені багаторічні дослідження на флюоритовому родовищі Бахтин. Тут виявлено 2 великих за площею масиви флюоритових руд у древніх докембрійських пісковиках. Руди залягають у вигляді горизонтальних пластів на глибині 30–90 м в залежності від рельєфу. їх мінеральний склад – кварц, польовий шпат, флюорит (20%), трохи білих глинистих мінералів групи каолініту. Вміст шкідливих домішок, таких як сірка, фосфор, залізо і кальцій, у місцевих рудах незначний, що вигідно відрізняє їх від руд більшості флюоритових родовищ. З цих руд можна одержувати кондиційні флюоритові концентрати різних марок для металургії та хімічної промисловості, порцеляно-фаянсового виробництва.Так звані "хвости збагачення" (глинисті мінерали, кварц, польовий шпат) можуть застосовуватись для виробництва будівельних матеріалів. Тобто, маємо справу з безвідходним виробництвом: уся руда перетворюється у товарний продукт.
Введення в дію Бахчинського гірничо-збагачувального комбінату дасть значний імпульс промисловому розвитку не тільки Муровано-Куриловецького району, але й Вінниччини загалом. За даними геологічних розвідок, прогнозні ресурси флюоритових руд бахтинського типу в межах Вінницької області оцінені в 110 мли тонн. Є тут і руди флюорит-поліметалевого складу із вмістом свинцю і цинку (3–4%). їх прогнозні ресурси оцінені в 11.8 млн тонн. Ці два метали в Україні є також дефіцитними. Загальні прогнозні запаси флюоритових руд в Придністров'ї оцінюються в 122 млн тон.
В околицях села Жван давно відомі промислові запаси фосфоритів, з яких можна виготовляти мінеральні добрива. Родовище планується розробляти підземним способом. Крім наз-ваних, в Муровано-Куриловецькому районі є глауконітова гли-на, рожевий граніт, кварцеві піски – усе це матеріали для виготовлення фарб, облицювальної плитки, скла та фаянсу. Особливої уваги заслуговують запаси бентонітової глини, з якої виготовляють речовину для очистки шампанських вин, Як бачимо, Муровані Курилівці мають майбутнє, і воно залежатиме від вдалого, розумного поєднання державних та місцевих потреб. А люди тут гарні, розумні й працьовиті. Люблять своє містечко, рідний край.
Григорій Денисик, Олександр Мудрак
І.Денисик Г. І. Вінниччина – край зелених дібров і золотих нив. – Вінниця: Фонд культури, 1997. – 79 с.
2.Івченко А. С. Містечка України. – Київ: НВП «Картографія», 2000. – 183 с.
3. Історія міст і сіл України. Вінницька область. – Київ: Українська Енциклопедія, 1972. – С. 454–462.
4. Янко М.П. Топонімічний словник України: Словник-довідник. – Київ: Знання, 1998. – 432 с.
