ЗОРЯНЕ НЕБО
Там, де золотооке небо, — там царство духа предків, його вічне лсиття, праведність і всевишня сила.
Споконвіків дивиться орій в зоряне небо, бо в нього завжди виникало бажання виростити гарний урожай, бо коли врожай вдасться гарний, то й доля його буде щасливою. А щоб якомога точніше визначити час сівби, а заразом передбачити і своє майбутнє, мав він такий годинник, який ніколи його не підводив. Це — Зоряне Небо Предків.
Коли у предковічні часи богиня світової гармонії премудра Лада творила Всесвіт, коваль небесного вогню Сварог кував Зодіак — дванадцять сузір'їв — і розміщував їх на небі. Богиня Лада своєю чарівною загадковістю відразу втілювалася в них, бо була матір'ю всіх небесних світил. З тих доісторичних часів чарівна Лада опікується їхнім всеєдиним ладом, а бог Сварог пильнує господарський рік, бо то є його Свароже Коло. Відтоді в народі й виникло прислів'я: "Помагай, Дажбоже, і Коло Свароже!"
Наші предки уособлювали сузір'я в образах хлопчиків, котрі невтомно прислуговують місяцю, а отже, й сонцю. Тож за рік ці Божі дітки обслуговують дванадцять зодій, які пропливають над головою кожної людини. Сузір'я мають свої імена: Віз, Квочка, Чепіги, Косарі, Дівка воду несе, Пасіка, Хрест, Світова та Вечірня зірниці... Сузір'я отримали свої назви від форми, яку утворюють власним розміщенням. Одна велика зірка, оточена меншими, називається "квочкою"; "возом" називаються зірки, що своїм розташуванням нагадують віз... Це і є ті сузір'я, які наші пращури назвали Колом Сварожим.
Дивлячись у небо, людина помітила, що в день весняного рівнодення зоряне небо виглядає майже так само, як торік. Саме тому це сузір'я зодіаку в небі над головою почали вшановувати як найголовнішого верховного бога.
Найдавніші відомості про світові цивілізації припадають на сузір'я близнят матері Лади, Лелі і Полеля. Саме культ Лелі і Полеля, як верховних богів, існував у VI-V тисячоліттях до н.е., а це означає, що небесний шлюб богині Лелі, пізніше богині води Дани, та бога світла Полеля, пізніше бога Ярила-Сонця, в Купальську ніч наші прародителі відзначали щонайменше 6-7 тисяч років тому.
Культ небесного Бика виник у наших предків у ІУТІІ тисячоліттях до н.е. Саме в цей період Оріана-Україна успадкувала від верховного Тільця найдавніші відомості індоєвропейських цивілізацій. Культ Бика існував також у шумерів, єгиптян та крітян.
Сузір'я Тільця — це Волосожар; жар великого Волоса, або Велеса. Плеяди в сузір'ї Велеса в народі називають Качиним Гніздом, Квочкою, або Бабою. Грецький поет Гесіод (VII століття до н.е.) писав, що Плеяди (Баба) ділять рік надвоє. Коли навесні вранці Баба з'являється на небі — починається літо. Коли настає пора Бабиного літа — Баба вранці заходить за горизонт, що є прикметою початку зими. Це сузір'я складається з семи зірок, скупчених так, неначе курчата навколо квочки, — звідси і народні назви Качине Гніздо, Квочка з курчатами, Квочка, Курочка.
Оскільки богиня Лада — мати всіх небесних світил, а Сварог — батько, то ні одне з небесних світил не має їхніх імен. Однак у Сварога, батька Зодіаку, є надійний заступник — бог блискавки і грому Перун. Біля громовержця наші предки часто зображували Козу; це — друга за яскравістю зірка, яку нині називають Капелою, чи Кипелою. Бог Перун ще з тих предковічних часів став опікуном молодого Божича, а точніше — Кози, в яку перевтілюється, ховаючись від Мари, сонце Коляди на Різдво. Саме на Різдво світу бог небесного вогню Сварог подарував нашим предкам Золотий плуг і навчив їх сіяти хліб. Удень зимового сонцестояння (24 грудня) вранці сузір'я Косарі (Оріон) заходить за горизонт, ніби падає з неба. Саме звідси, вважали наші пращури, упав з неба на землю Золотий плуг Сварога.
Наші діди-прадіди вміли і любили працювати! Недаремно Сварог, крім плуга, навчив їх виготовляти ще й борони. Борони — це сучасна Кассіопея. А коли наші предки першими в світі зробили колесо, а отже, винайшли і колісницю з возом, то гордо помістили свій винахід на небі. Відтоді сузір'я Великої Ведмедиці почали називати Возом, або Колісницею. Малу Ведмедицю — Пасікою, бо наші пращури не лише вміли приручати коней, корів та кіз, але й бджіл. Славні були наші прародителі, за що й любили їх боги.
Сузір'я Діви (Терези) в народі називали Дівчиною з відрами, або Дівка воду несе. Полярну зірку називали Квочкою; Венера має цілий ряд народних назв: Вечірня Зоря, Вечорова, Рання, Світова Зірниця, Зоряниця, але найчастіше просто Зоря.
За повір'ями наших предків, зірки рідше наділялися назвами, бо вважалося, що то — палаючі свічки. Як тільки хто народжується, Бог запалює свічку і ставить її в небі. Коли людина живе на землі праведно, її свічка горить ясним, чистим світлом, і навпаки — якщо людина живе безладно, то її зірка горить слабким, блідим вогнем. Зірка, що горить яскраво, означає для тієї людини довге лсиття.
Сприйняття палаючих зірок — різне. Одні кажуть — то нехрещені діти, другі — що це ангели проганяють з неба злих духів, треті — що коли хтось помирає, то й зірка його падає...
Та найбільше легенд складено про Божу дорогу, яку нині називають Чумацьким Шляхом, бо в недалекому минулому Зоряна дорога була дороговказом для чумаків, які їздили у Крим по сіль. Небесну дорогу, ніби всипану зоряним пилом, особливо добре видно, коли немає місяця або коли він лише народжується. Наші предки вважали, що цей Божий шлях праведні душі веде в рай, грішні — в пекло, бо Божою дорогою ходить сам Дажбог та їздить нею на запряженій вогнегривими кіньми бог Перун. Для птахів — то Журавлина дорога, бо нею вони летять у Вирій. Коли сходив місяць, наші пращури вважали цю небесну дорогу ще Молочною дорогою "Вужа Світу", а місяць — його головою, яка має здатність відхилятися, тобто заковтувати зорі. Як риба в морі, так і місяць, плаваючи в небі, є приманкою, яка сприяє людям. Але те сприяння мінливе, як і місяць, що періодично змінює свою подобу.
Кожна жінка має своїх рожаниць — заступниць від злих сил, тому зірки завжди поєднувалися з рожаницями, а людина при народженні отримувала свою зірку-рожаницю. Світова зоря — головна Рожаниця-Мати, тому й стала символом продовження роду. Саме після її появи на небі і розпочинається на Різдво сонця Коляди Свята вечеря. У наших прародителів було ще й таке повір'я: при народженні дитини богиня Пряля починала прясти нитку її життя, прив'язавши початок до запаленої Богом свічки-зорі. Коли людина вмирає, богиня перерізує цю нитку — і зірка падає.
Крім нерухомих сузір'їв, у зоряному небі є сім зірок, які наші предки називали "блукаючими". Ці зірки почали вважати божественними, бо кожна з них керує своєю годиною. Першій годині неділі покровительствує сонце. Понеділок починається годиною місяця, тому день присвячено місяцю; вівторок — захисникові воїнів Арею; середа — за звичаями предків, цей день присвячувався богині води Дані; четвер став днем Перуна; п'ятниця — святої П'ятниці, богині роду; субота — жіночий день, а неділя йде під знаком сонця, тому це — Сонячна Панна, донька святої П'ятниці.
Місяць завжди шанувався як предок роду, тому його називають ще й Дідухом, Василем, або Колядою. Вважається, що все розпочате в день народження місяця завершиться щасливо. І, нарешті, Земля-Мати — то Велика Берегиня вічнозеленого Дерева життя, Берегиня свідомості світу, його минулого, сучасного і майбутнього, а отже, і вічності зоряного Неба предків.
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
