ГАДЯЧ – місто, райцентр. Розташовне у північно-західній частині області на правому березі ріки Псла, де впадає в нього річка Грунь, за 116 км від обласного центру. Є залізнична станція. 24,5 тис. жителів (1990).
Територія, де розміщений Гадяч, була заселена з давніх часів. Про це свідчать археологічні матеріали, датовані 5–3 ст. до н. е., 9–10 ст. Згадки про Гадяцьке городище і Гадяч зустрічаються в «Книге Большому Чертежу» та інших документах 17 ст. Значиться на карті Г. Л. де Боплана. Час заснування Г. багато істориків датує 1634. Був значним поселенням. У центрі міста знаходився замок. Більшість населення міста становили селяни та козаки, а також ремісники і кустарі, які вичиняли шкіри, виробляли гончарський посуд, шили взуття, одяг. Поблизу Гадяча виробляли селітру і скло. Населення Гадяча взяло участь у визвольній війні українського народу. У 1648 став центром Гадяцького полку. 1654 Гадяч разом з округою «пожалований» російським царем Богдану Хмельницькому, а після його смерті перетворений у рангову маєтність гетьманів. Після підписання Гадяцького договору 1658, за яким Україна відходила до складу шляхетської Польщі, населення Гадяча повстало.
Місто витримало тритижневу облогу військ І Виговського і татар. Згодом відбулося Гадяцького полку повстання 1687, яке дуже швидко поширилось на цілий ряд районів Лівобережжя. Після придушення повстання влітку 1689 серед козаків Гадяцького полку, що перебував у поході, знову відбувся антистаршинський виступ.
19 листопада 1708 під час Північної війни (1700–1721) шведам вдалося захопити Гадяч У місті вони розмістили військо і склади з військовим спорядженням. Під натиском російської армії 13 березня 1709 шведи змушені були залишити місто. 1726 у Гадячі налічувалося 412 дворів посполитих, переважно безземельних та малоземельних. У другій чверті 18 ст. Гадяч належав гетьману Данилові Апостолу, а з 1764 – гетьману К. Г. Розумовському, який 1785 продав його у казну. За даними опису маєтностей гетьмана Д. Апостола в Гадячі, крім посполитих селян (господарств посполитих – 254), козаків, підпомічників, жило 162 ремісники, які займалися гончар ством, шевством, чинбарством, значилась невелика кількість купців, відбувалося 5 ярмарків на рік. Після розформування Гадяцького полку в 1782 Гадяч увійшов до складу чернігівського, 1791 – до Київсько, 1795 знову до Чернігівського намісництва 1796 Гадяч – повітове місто Малоросійської, з 1802 – Полтавської губернії. Будується поштова станція, лікарня, повітове училище. Зростає кількість населення, розвивається господарство.
1810 у Гадячі – 535 будинків, 3785 жителів. Відбувалося 5 ярмарків на рік. Сюди приїжджали купці з Полтавщини, Слобожанщини, Курська, з Чернігівської, Орловської, Калузької, Московської губерній. Міські прибутки були незначні, тому царський уряд з 1836 щорічно асигнував по 2 тисячі крб. на утримання поліції в Гадячі. 1850 в Гадячі існувала лікарня та шпиталь. За переписом 1859 – 754 будинки, 5115 жителів, лікарня, повітове та парафіяльне училища, пошта, ярмарків – 5, щотижня базар, 4 церкви: Успенська – на Базарній площі (мурована, побудована 1830 купцем І. Марульовим); Петропавлівська – на Гончарівці (дерев’яна, побудована 1777–79, дзвіниця з 1862), Преображенська (дерев’яна, перша на її місці побудована 1666, згодом в 1748, 1805, остання в 1898); Михайлівська (дерев’яна, побудована 1865), 2 європейських молшонних будинки. Після реформи 1861 у Гадячі інтенсивніше стали виникати нові підприємства. У 1891 їх було – 16. Зросла і кількість ремісників. Найбільше (72) у Гадячі було шевців, деякі з них самі займалися і чинбарством, 58 чоловік – ковальською справою, 40 кравців, 25 каменярів. Був розвинутий і гончарний промисел (виробництво горщиків, макітр, мисок тощо). Переважна більшість ремісників остаточно не поривала з сільським господарством і займалася ремеслом у зимовий час. Важливе значення для розвитку міста мало будівництво залізниці Лохвиця – Лебедин, яке розгорнулося 1893 після того, як міністром сполучення став А. К. Кривошеїн, що мав у цій місцевості маєток. Але в зв’язку з його відставкою 1895 будівництво залізниці припинилося, і вона дійшла тільки до Гадяча, з’єднавши його з Лохвицею. Її спорудження сприяло зростанню промисловості, пожвавленню торгівлі в місті.
За переписом 1910 в Гадячі – 1676 господарств, 9061 жителів, всього землі – 2540 дес., посівів – 762 дес., діяло 3 парових млини, а також млин та олійниця з гасовим двигуном. Згодом відкрито заводи штучних мінеральних вод, фабрику фарб, скотобійню, друкарню (1913), діяла лікарня на 75 ліжок, де працювало 2 лікарі, чоловіча та жіноча гімназії, 2 церковнопарафіяльні школи, 7 початкових училищ, у тому числі Гадяцьке вище початкове училище (1913–1915), реміснича учбова майстерня (1916). У 1912 земство відкрило Народний дім, діяло також 2 кінотеатри – «ілюзіони». У різний час видавалися газети: «Земля» (1906), «Кобелякское слово» (1911–1913), «Телеграммы» (1914–1915), «Южное эхо» (1915), «Газета гадячского земства» (1906–1917); журнал «Молода Україна» за редакцією О. Пчілки (1914). У 1883 В. Чайковський, дворянин, створив у Гадячі народницький гурток, який підтримував зв’язок з гуртками Києва, Харкова, Полтави. Взимку 1904 в Гадячі створений с.-д. організацію, яку очолив більшовик, син скляра І. С. Немзер. Восени 1905 відбувся страйк робітників гадяцьких майстерень. У квітні 1917 створено Раду робітничих і сельських депутатів. До її складу ввійшли робітники В. І. Грудін, О. С. Фесенко, Д. К. Оксюктаін. У червні 1917 сформувалися осередки більшовиків.
На початку 1920 були відкриті: винниця, шкіряний, сукняно-мануфактурний заводи, миловарня, фабрика по виготовленню медичних та дезинфекційних препаратів, дитяча лікарня, 3 школи для дорослих. Націоналізовані млин, цукеркова фабрика, 1921 – крохмально-патоковий завод. З 7.IІІ 1923 Гадяч – райцентр, з 1925 – місто. 1932–1937 – у складі Харківської області. У 1926 – 10 215 жителів; 1939 – 10 843 жителів. У 30-ті pp. у Гадячі відкрито: сирзавод, райхарчокомбінат, восковощинний завод, артілі: «Плуг і молот», кравецька «Перше травня», деревообробна «Ідеал», торфоартіль «Ударник» та ін. У місті діяли: 2 середніх, семирічна, медична та сільсько-господарська школи, Гадяцька школа бджільництва (1932–1963), педучилище (1917–1955). Будинок культури, Будинок піонерів, кінотеатр, бібліотека, лікарня, поліклініка та ін. Під час німецько-фашистської окупації (27.IX 1941–12.IX 1943) вивезено до Німеччини 385, розстріляно 252 жителі. На 1.І 1962 у Гадячі – 12 тисяч жителів. 1990 у місті заводи: експериментальний домобудування, «Горизонт», восковощинний, сироробний, цегельний, хлібозавод, ремонтно-транспортне підприємство, елеватор, птахокомбінат, завод продтоварів «Іскра», лісгоспзаг, міжколгоспний комбікормовий завод, Гадяцька дільниця нафтогазодобувного управління «Полтаванафтогаз»у міжгосподарське пасічницьке підприємство, спеціалізоване господарство «Гадяцький». Три середні школи, школа-інтернат (навчалося 433 учні), училище культури ім. І. П. Котляревського (700 учнів), музична (380 учнів) та однорічна сільсько-господарська (120 учнів,) школи, СПТУ-47 (5.00 учнів). Центральна районна лікарня (435 місць) з поліклінічним відділенням, тубдиспансер (50 місць), клінічний санаторій Міністерства Оборони (175 місць); Будинок культури (600 місць), 2 кінотеатри (730 місць), 5 бібліотек (139 тис. од. зб.), зокрема, районна бібліотека ім. Лесі Українки (заснована 1861), Гадяцький краєзнавчий музей. Виходить газета «Гадяцький вісник». У Гадячі народилися: Д. Р. Пашенко (1759–1809) – український історик, автор «Опису Чернігівського намісництва (1779–1781)»; М. М. Макаровський (1783–1846) – український письменник. Закінчив Полтавську духовну семінарію. Працював домашнім учителем, з 1818 викладав у гадяцькій повітовій школі. Автор поем та віршів на етнографічно-побутові та історичні теми (збірники «Мова з України», 1864; «Поеми Михайла Макаровського», 1899); художник-аматор 18 ст. М. Білик, який 1765 виконав ілюстрування до драми Г. Кониського «Воскресіння мертвих», що реалістично відображають сцени з народного життя; М. П. Драгоманов (1841–1895) – український вчений і громадський діяч. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, був одним з ініціаторів заснування народної книгозбірні; Олена Пчілка (1849–1930, О. П. Косач) українська письменниця та етнограф, мати Лесі Українки; Г. Леонтович (1881–1964) – інжинер-будівельник. Спорудив храм-пам’ятник на козацьких могилах під Берестечком та інші діячі. На цвинтарі могила Лимоня (пам. 1980). Пам’ятка архітектури – Всіхсвятська церква (1836).
