Невеликий вічнозелений кущик родини вересових. Стебла лежачі, 0,3—1 (2) м завдовжки, дуже розгалужені, з висхідними квітконосними гілочками. Листки чергові, шкірясті, довгасто-обернено-яйцевидні, тупі, з трохи загнутими донизу і злегка потовщеними цільними краями, зверху темно-зелені, з полиском, з ясно помітними сітчасто розташованими вдавленими жилками, зісподу світліші, матові, з ясно виступаючою середньою жилкою. Квітки двостатеві, правильні, на коротких квітконіжках, у пониклих китицях на кінцях гілочок; віночок глечиковидний, білий або блідо-рожевий, на верхівці з п'ятьма зубчиками. Плід — червона ягодоподібна куляста борошниста кістянка. Цвіте у травні — червні.
Поширення
Мучниця звичайна трапляється невеличкими острівками на Поліссі в соснових лісах, на сухих піщаних грунтах.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують листя мучниці (Folia Uvae ursi). Заготовляють сировину у два строки: навесні, перед цвітінням або на його початку, і восени, від початку достигання плодів і до першого снігу. Зрізані гілочки зв'язують у пучки й розвішують для сушіння під наметами або в провітрюваному приміщенні. Після сушіння листки відокремлюють від стеблових частин і зберігають у коробках у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності сировини — 5 років. Листя мучниці відпускають аптеки.
Хімічний склад
Листя мучниці містить фенолові глікозиди арбутин (8—16 % ) і метиларбутин, вільний гідрохінон, дубильні речовини пірогалової групи (30— 35 % ), органічні кислоти (галова, елагова, хінна, мурашина, урсолова), флавоноїди гіперозид, кверцетин, кверцитрин, ізокверцитрин, мірицетин, мірицитрин, тритерпен уваол, віск і смолу та сліди ефірної олії й мінеральні солі.
Фармакологічні властивості і використання
Основними діючими речовинами листя мучниці є фенолові глікозиди, флавоноїди й дубильні речовини. Арбутин і метиларбутин розщеплюються в організмі до гідрохінону, який має подразні й антибактеріальні властивості, внаслідок чого підвищується діурез, а сечовивідні шляхи очищаються від бактеріальної флори. Протибактеріальна дія мучниці проявляється лише за умови лужної реакції сечі, оскільки при кислій реакції сечі гідроліз глікозидів не відбувається. Антисептичний ефект проявляють і дубильні речовини мучниці. Він зумовлений їхньою здатністю утворювати комплексні сполуки з мікробними білками й від реакції сечі не залежить. Поряд з цим дубильні речовини мучниці виявляють протизапальну дію. Флавоноїди, що містяться в рослині, виявляють салуретичну дію (підвищення діурезу з одночасним посиленням виведення з організму іонів натрію і хлору). Одночасна наявність сечогінних, антимікробних і протизапальних властивостей робить цю рослину цінним засобом для лікування запальних процесів у сечовивідних шляхах та ниркової недостатності з порушенням водного й мінерального обміну. У народній медицині, крім того, препарати мучниці приймають при нефролітіазі, гематурії, затримці сечі, мимовільному сечовиділенні, ніктурії, сперматореї, малярії, туберкульозі легень, діареї й атонії кишок та при цукровому діабеті. Мучниця звичайна входить до складу сечогінного чаю. Вживають мучницю у вигляді настою, відвару або порошків з листя. Натомість болгарські вчені вважають, що найкраща лікарська форма мучниці — настій, і пояснюють це тим, що при кип'ятінні екстрагується значна кількість дубильних речовин, які подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту. При надмірному й тривалому вживанні препарати мучниці можуть спричиняти блювання, пронос, подразнення нирок, викидень у вагітних. У разі необхідності тривалого вживання мучниці її використовують у суміші з іншими лікарськими рослинами, які мають сечогінні та протизапальні властивості. Окремі автори рекомендують при вживанні мучниці одночасно приймати 1 чайну ложку натрію гідрокарбонату для створення лужної реакції сечі. Зовнішньо настій листя рослини застосовують для гоєння виразок і гнійних ран.
Лікарські форми і застосування
Столову ложку сировини заливають двома склянками кип'яченої води кімнатної температури, настоюють 6—8 годин, проціджують) по 1—2 столові ложки 3—4 рази на день; настій (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по півсклянки або (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3—5 раз на день через 40 хвилин після їжі.
