Mentha piperita — багаторічна трав'яниста опушена рослина родини губоцвітих. Стебло підведене, чотиригранне, галузисте, часто червонувате, 30— 55 см заввишки. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцевидно-довгасті або ланцетні, зісподу по жилках коротковолосисті. Квітки дрібні, майже стерильні (плоди утворюються дуже рідко), зібрані на верхівці стебла в кільця, що утворюють густе, перерване лише при основі, колосовидне суцвіття; чашечка правильна, п'ятизубчаста, з десятьма поздовжніми жилками; віночок майже правильний, з тупим чотири- або п'ятилопатевим відгином, червоно-фіолетовий з білуватою трубочкою. Плід складається з 4 однонасінних горішковидних часток. Цвіте у червні — липні.
Поширення
М'ята перцева в дикому стані не росте. Являє собою гібрид, одержаний від схрещування м'яти водяної (Mentha aquatica) з м'ятою колосковою (Mentha spicata) або зеленою (Mentha viridis). У лісостепових районах України її вирощують як ефіроолійну рослину.
Заготівля і зберігання
Для виготовлення ліків використовують траву і листя (Folia Menthae piperitae) м'яти перцевої. Заготовляють сировину, коли половина квіток у суцвітті вже розпуститься, а решта ще перебуває в стадії бутонізації. Свіжу або сушену траву використовують як сировину для добування ефірної олії. Щоб одержати листя, яке використовують для виготовлення галенових препаратів, сушену траву обмолочують і стебла відкидають. Сухого листя виходить 7—8 % . Зберігають його у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці. Строк придатності — 2 роки. Сировина є у продажу в аптеках.
Хімічний склад
Листя м'яти перцевої містить до 2,75 % ефірної олії, у складі якої є ментол (вільний і у вигляді складних ефірів оцтової і валеріанової кислот), пінени, лимонен, феландрен, цинеол, дипентен, пулегон та інші терпеноїди. Крім того, у листі м'яти перцевої є флавоноїди, урсолова і олеанолова кислоти, бетаїн, каротин, гесперидин, дубильні речовини й мікроелементи (мідь, марганець, стронцій та інші).
Фармакологічні властивості і використання
Терапевтична активність м'яти перцевої зумовлена комплексом біологічно активних речовин, серед яких першочергове значення має ментол, який належить до групи терпенів і має притаманні цій групі речовин подразні, антисептичні й анестезуючі властивості. Подразна дія ментолу вибіркова. В першу чергу подразнюються терморецептори слизових оболонок і шкіри, й це зумовлює відчуття охолодження, яке супроводиться рефлекторним звуженням судин, а потім розвивається паління, слідом за яким настає легка анестезія. Як зовнішній засіб настій м'яти перцевої вживають для полоскання ротової порожнини при поганому запаху з рота, для ванн, обмивань і компресів при сверблячці, нейродерміті та екземі. Терапевтичний ефект можна в цих випадках значно посилити одночасним пероральним застосуванням настою (по півсклянки 4 рази на день). При поганому запаху з рота болгарські лікарі рекомендують полоскати ротову порожнину настоєм м'яти на червоному вині й одночасно приймати цей настій усередину по 1 столовій ложці 2—3 рази на день. Свіже листя м'яти прикладають до лоба при сильному головному болі, а сік із свіжого листя використовують для змащування ділянок шкіри, уражених поверхневими неускладненими мікозами. Широко використовується м'ята і для перорального застосування. При прийманні всередину препарати м'яти підсилюють секрецію травних залоз, збуджують апетит, прискорюють евакуацію шлункового та кишкового вмісту (посилюють перистальтику), пригнічують процеси гниття й бродіння в травному каналі (діють вітрогінно), знижують тонус гладеньких м'язів кишечника, жовчно- та сечовивідних шляхів (діють спазмолітично), посилюють жовчотворну функцію печінки і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку (цікаво, що жовчогінні властивості ментолу значно поступаються перед жовчогінними властивостями еквівалентної кількості листя м'яти), виявляють седативну і слабку гіпотензивну дію. Пероральне лікування препаратами м'яти перцевої показане при захворюваннях шлунково-кишкового тракту (нудота різного походження, блювання у вагітних, кишкові коліки, метеоризм, катаральні стани травного каналу, нестравність жирів та інші захворювання, які супроводяться спазмами) і печінки (холецистит, гепатит і холангіт різного походження, жовчнокам'яна хвороба і жовтяниця), при нервовому збудженні, безсонні та різних невротичних станах. Ментол використовують як легкий рефлекторний судинорозширювальний засіб при стенокардії й хворобах, пов'язаних зі спазмами судин головного мозку. Листя м’яти входить до складу вітрогінних чаїв, потогінного чаю, жовчогінного чаю, заспокійливих чаїв, шлункового чаю. Протипоказано змащувати ментолом слизові оболонки носа і носоглотки у дітей, оскільки можливі рефлекторне пригнічення і зупинка дихання.
Лікарські форми і застосування
ВНУТРІШНЬО — настій із листя (5 г, або половина столової ложки сировини на 200 мл окропу) по половині або третині склянки 2—3 рази на день за 1 хвилину до їжі; олію м'яти перцевої (Oleum Menthae piperitae) по 1—3 краплі на прийом як вітрогінний засіб; таблетки м'ятні (Tabulettae olei Menthae) по 1—2 таблетки на прийом під язик як заспокійливий і спазмолітичний засіб при нудоті і блюванні, спазмах гладеньких м’язів; м'ятні краплі (Tinctura Menthae piperitae) по 10 —15 крапель на прийом при невралгічних болях. ЗОВНІШНЬО — ванни з відвару (50 г листя на 1 відро води); болетамувальний засіб для змащування шкіри при сверблячці, невралгії та для змащування слизової оболонки носа при ринітах; краплі «Евкатол» (Guttae Eucatolum) для полоскання при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів (5—10 крапель на склянку води); меновазин (Menovasinum) для розтирань (2—3 рази на день) при невралгіях, міалгіях, артралгіях, сверблячих дерматозах; аерозоль «камфомен» (Aerosolum «Camphomenum») для лікування запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, головним чином гострих ринітів і фарингітів (інгаляції проводять 3—4 рази на добу після їжі; дітям до 5 років і хворим, які працюють в умовах підвищеного запилення повітря, призначати препарат не рекомендується); інгакамф (кишеньковий інгалятор) застосовують для інгаляцій при гострих ринітах: мазь «Ефкамон» (Unguentum «Efcamonum») для розтирань при артритах, міозитах, невралгіях тощо (втирають у шкіру по 2—3 г 2—3 рази на день і покривають теплою пов'язкою); валідол використовують у вигляді 5— 10 % спиртового розчину для заспокоєння свербежу шкіри; мазь «Гевкамен» (Unguentum «Geucamenum») для розтирань при невралгіях, міалгіях тощо.
