ЛИСА ГОРА

Чому Лиса гора? Не завлсди Лиса, в іншому місці така гора називається Чортовою, а ще в іншому Бусовою, тобто бісовою. Усі ці пагорби мають, здебільшого, піщане узвишшя, незаросле дере­вами, тому й називаються лисими. На противагу стародавнім жерцям та наближеним до них волхвам, які за часів загального віча збиралися за містами у Священних гаях, відунські віча теж: відбувалися за їх межами на Лисій горі. Жерці та волхви вороже ставилися до таких людей. Відьмами вважаються сварливі, страшні та бридкі баби. Всілякі такі потвори легко стають молодими та вродливими, коли настає час летіти на Лису гору. Нечестивицями бувають іноді гарні дівчата, які так вміють причаровувати, що найгарніший у селі хлопець не в змозі їм відмовити. Про таких кажуть: "Гарна, як відьма з Лисої гори".

Один старий чоловік розказував про свою бабу: "Одного разу, коли стара одяглася святково, питаю: "Куди це ти, стара, збираєшся?" А вона й каже: "Краще не питай; треба летіти, хочеш-не-хоч, а треба. Бо коли не полечу, самі прийдуть, візьмуть мене і тоді горе мені буде". Вік прожив зі старою старий, а того не знав. Вийшла стара в сіни, стала під димарем і раптом, як дим, вилетіла через трубу.

Відьми та відуни збираються двічі на рік, перед великими святами, на свої зібрання. Першого разу на 23 квітня, коли бог родючості Урай-Рай відчиняє небо і кидає на землю цілющу росу, або на 1 травня, але кожен раз перед Русаліями, коли пошановують та поминають небіжчиків. У цю пору довкола чаклує Леля-Весна, а Зільник Золота, бог рослинного царства, надає всякому зелу цілющої сили.

Вдруге сходяться вони на початку зими, на Калету, 29 листопада, коли лихі сили намагаються протидіяти визріванню молодого Божича сонця Коляди. Це за одними длсерелами, а за іншими відьми злітаються на Лису гору на Коляду, проти Великодня і на Купала, у той час, коли сонце повертає на літо, на весну і на зиму.

Є згадки, що відьми виходять з дому й обходять свої володіння колсен перший місячний четвер. Свій сейм відьми розпочинають зборищами на безлюдних горбах. Коли приходить час летіти на віче, зокрема на Лису гору до града Кия, то летять тоді хто на чім: на мітлі, на кочерзі, на лопаті, якою садлсають хліб у піч... Перед тим обов'язково змащують собі під пахвами священним мастилом, приготовленим із тирлич-трави.

Відьми завжди заступаються одна за одну. Там збирається їх стільки, що й порахувати важко, і кожна зі свічкою. Вогонь свічок мерехтить тоді у срібнобарвах місяця-молодика але до неба.

Головує на зборищах відьмак. Як і всі інші відуни та відьми, він знає найрізноманітніші способи чарування та ворожіння, бо це його заняття. Взагалі, всі відуни дуже знаючі люди, молсуть бачити й передбачати майбутнє. Головний відьмак, або, інакше, вовкулака-перевертень, керує всіма іншими нечестивцями. Серед відьом теле вибирається відьма над відьмами. У відьмака є дванадцять заступників: п'ять перших і сім других, які керують діяльністю відьом. На Лису гору разом з наставницями летять і новачки. Посвятившись у різні таємниці відьомства, вони там і одружуються. Відунські знання нагромаджувалися віками, тому лікарські та знахарські таємниці передавалися і передаються спадково.

Найстаріші відуни володіли тисячолітніми секретами використання чарівного зела для лікування різних хвороб. Молодші успадковували від бабок, прабабок, прапрабабок їхні знання. Всі ці разом узяті чарівники залишили нам з тих найвіддаленіших літ багатющий духовний спадок: ритуально-магічні танці, чарівні пісні, замовляння, повір'я... Там, на Лисій горі, вони ділилися один з одним досвідом. Серед них були знамениті зелійники і зелійниці знавці трав і коріння. Кожен з них мав свої травники, які передавали один одному. Знали вони сотні молитв і заклинань. Зверта­ючись за допомогою слова до сонця, місяця, зірок, води та вогню, відуни вміли ворожити і віщувати такі явища у природі, яких проста людина збагнути не могла. З успіхом лікували вони від укусу змій, допомагали породіллям, вправляли переломи і вивихи, вміли воролсити за небесними знаменнями; ворожили на розтопленому воску, олові, золоті, а особливо на яйцях. Зупиняли кров з рани та знали мову тварин і птахів. Вміли викликати тіні та душі померлих.

Відуни бувають і такі, що можуть лише щось одне. Градівник той, хто відвертає град. Хмарник може відвертати хмари й дощ. Чарівники чарують, заклинають: привертають чи відвертають любов, вміють насилати хвороби, сум, заговорювати дощ. Знахарі знаються на зіллі, виліковують від укусу гадюки, можуть заселити в людину ящірок та гадюк, наслати град, мишей, скалсених псів; водночас і лікують од усього того. Розмовляють з птахами, забороняють випивати їм хліб на нивах, перетворюють дівчат у зозуль, тварин, дерева...

Наші діди-батьки шанували таких людей, ввалсали їх вибраними та наближеними до богів і духів, однак і боялися зловмисників злих чарів­ників, бо вірили, що там, на Лисій горі, є у них свій суд. Там вони й судять один одного і вирішують, коли насилати на людей біди і хвороби. Бо хто з них провинився той безслідно зникає.

Людина з лихим поглядом уміє насилати вроки. За допомогою нашіпту­вання і заклинань відьми й відуни не тільки сприяють, а й стають небезпеч­ними. Стародавні жерці та волхви вважалися захисниками і спасителями в бідах, а тому протидіяли таким злим силам. Однак народ озлоблювався проти чародійників тільки за часів великих лихоліть голоду, мору, засухи.

Відьми летять на Лису гору на нараду з головним відьмаком та з нечистою силою. Під час шабашу, або, інакше кажучи, ритуальних обрядів з іграми та танцями, розпочиналось загальне свято всякої нечистої сили. Один чоловік бачив те видовище й так про нього розповів: "По горі розпалюють багато вогнищ, а посередині одне найбільше. Довкола кожного вогнища сидять відьми та підтримують вогонь, докидаючи до нього патики. Довкола найбільшого вогнища сидять найстарші відьми з блискучими очима та розчіхраними патлами; між ними на високім троні з хмизу сидить славна їхня цариця, з довгою варехою в руці та з вужевою короною на голові. Сама товста, бліда, з маленькими очима і з величезним туловищем. Над вогнищем висить на ланцях величезний котел з якимось чортівським варом. Цариця мішає варехою у тім котлі вивар з вужів, ропух, гадюк, сердець упирів та різного отруйного зілля, який відьми й чарівниці розносять опісля по світу людям на отрую, хвороби та смерть. Інші відьми і чарівниці, молоді й родимі дівки з хвостами та розпутні молодиці, зовсім голі або тільки легко прикриті плахтами, виводять поміж тими вогнищами дивні хороводи та ігрища. Одні танцювали, тупцюючи і співаючи довкола великого вогнища, підскакували, вибігали з колеса, вивихалися одна другій попід руку або пересувалися поміж ноги; інші, поділені на менші громадки, переверталися догори ногами, перескакували одні одним через голови, ставали дуба, совгалися по піску або ставали з мечиками від терлиць, прискакували до себе, кололи себе і відскакували назад". Так було завжди після основної частини зборища. Потім відьми з відьмаками сідали за вечерю зі страв без солі.

Після таких зібрань, коли було вирішено всі питання та що кожен має робити до наступного віча, відуни поверталися до своїх хат.

Чимало з багатовікового досвіду наших пращурів забуто і навіть знищено. Упродовж століть не тільки церква, а й держава немилосердно переслідували їх, а тих людей, що обирали відунську місію, вбивали, палили, топили, однак викоренити віщих людей не змогли. Люди, які певною мірою присвятили себе духам, а заразом вирішенню різноманітних житейських проблем-потреб, закодовані Пам'яттю Предків. Ця віща пам'ять усіма барвами веселки переливається у багатовіковій духовній спадщині народу, бо в ній людська віра у день прийдешнє, бо в ній наше Безсмертя!

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ


    фейсбук