КОЩІЙ БЕЗСМЕРТНИЙ
У десь-якомусь царстві, в десь-якійсь країні жив-був Іван-царевич. І було в нього три сестри. Та одного разу найшла темна хмара, знялася страшна буря, гримнув грім з неба — і влетів у світлицю Сокіл. Обернувся добрим молодцем, посватав старшу сестру Мар'ю та й поніс її у своє царство. Другу сестру посватав Орел, що став теж добрим молодцем, а третю — Ворон. Залишився Іван-царевич сам-самісінький. Цілий рік прожив він без сестер та й занудьгував. Згодом пішов їх шукати.
Після довгих пошуків прийшов Іван-царевич у королівство Орла. Вийшла до нього цариця Мар'я, радісно зустріла і залишила його у своїй країні. Прекрасна королева була амазонкою, мужньою жоною — коли наблизився ворог, пішла на війну, а Івана-царевича попросила наглядати за порядком у країні, лише заборонила у комору заглядати. Та Царевич не стерпів, одразу кинувся до комори, відчинив двері, глянув — а там — прикутий дванадцятьма залізними ланцюгами Кощій Безсмертний.
Попросив Кощій у Івана-царевича води спрагу втамувати:
— Десять років я тут муки терплю, не їв, не пив — зовсім у горлі пересохло. — Коли Кощій Безсмертний випив третє відро, то набрався своєї колишньої сили, трусонув ланцюгами — враз усі дванадцять і розсипалися.
Страшним буревієм вилетів у вікно, догнав на шляху Мар'ю, прекрасну королеву, підхопив її в небо та й поніс у своє царство. А в тому царстві стоїть казкової краси палац, де й живе цей старий злий відьмак, який не вмирає. Охороняють його хороми різні заморські звірі, леви і тигри, — нікому проходу не дають. Лише той сміливець, який роздобуде шапку-невидимку та матиме довбню-самобивку, зможе зайти в те царство. Кощій Безсмертний — володар неймовірних скарбів; хоча й вельми старий, та тілом дужий; викрадає красунь-чарівниць, бо любить жіночу красу. А ще про нього кажуть, що Кощій — демон мороку і тьми, губитель дощової вологи та володар крижаного царства.
Але навесні сильно перепадає Кощію від грізного Перуна. Грім-блискавка, запалена вогнем Сварога, стає тоді небесною карою всякій нечисті на землі.
Кощій Безсмертний — найстарший серед зміїв, які служать йому і, як ті блискавиці в небі, руйнують усе, що їм трапиться на шляху. Якщо якийсь богатир захоче здолати те зло, то спочатку на заваді йому стають змії з трьома, шістьма, а потім з дев'ятьма і навіть більше головами. Сміливець може перемогти змія, коли той його не з'їсть. Та не так просто здолати самого Кощія, який уміє літати, висіти на одній волосині, горіти і не згоряти у вогні. І хоча він зовсім худий, дуже високий, довгоногий та горбоносий, але не їсть своєї жертви, як змій. Бо він — саме безсмертя і йому це ні до чого, тому й оберігає ревно таємницю свого безсмертя та спосіб, як його досягти людині.
Знайти дорогу до царства Кощія, а ще здолати його — непросто, бо він — сама вічність. Лише окремим сміливцям, до яких прихильно ставляться боги, шлях у безсмертя може вказати Баба Яга, костяна нога: вона має той чарівний клубочок, який приведе доброго молодця до могутнього дуба, що росте "в окіяні, на острові Кургані". Під корінням крислатого дуба захована смерть Кощія. Під тим правічним Деревом життя стоїть замкнена скриня, а в ній — заєць, а в зайцеві — качка, а в качці — яйце. Аж там, в яйці, і захована душа Кощія. На небі записана відповідь на вічне питання: якщо смерть Кощія в яйці, то чому він безсмертний? Зацікавлені можуть прочитати її там, але Кощій завжди залишиться безсмертним, бо, як і казку можна читати спочатку, так і він знову стає живим, знову знаходить богатирську силу та розриває пута неволі. Бо він і є саме безсмертя, знову і знову оновлюване, як і невмирущість душі та святість праху дідів-прапрадідів.
У нашого народу зберігся древній міф про Кощія Безсмертного, який є символом воскресіння весняного сонця. В Чорній могилі на Чернігівщині знайдено ритуальні роги тварин. Довжина одного з них — 60 см. Прикрашений він золотою пластиною завширшки 12 см, на якій зображено сюжет із цього міфу. Такий великий ріг жерці раз у рік наповнювали священним напоєм і за ним ворожили на майбутній урожай. То була своєрідна жертва наших предків, бо хто приносить жертву Сонцю — той складає жертву своїй душі.
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
