КАРАСІ. Carassius Jarocki. У водоймах України зустрічаються два види карасів (вони теж з родини коропових): одного з них називають звичайним, круглим, або золотим, другого — срібним. їх ще називають золотистим, і сріблястим. У карася золотистого спина переважно темна, боки й черево мідно-червоні, плавці темно-червоні або темно-коричневі. У карася сріблястого спина чорнувата, боки сріблясті, інколи із золотистим відтінком, черево завжди сріблясте. У карася золотистого тіло вище й округліше. На останніх променях спинного та анального плавців є зубчики, яких у золотистого карася багато і вони дрібні, у сріблястого — їх мало, вони грубі й починаються трохи вище від основи променів.
Карась золотистий живе переважно в заболочених водоймах, бо дуже невибагливий до кисневого режиму. У річках він зустрічається рідко й тільки там, де є ділянки із сповільненою течією. Якщо карась золотистий — корінний представник нашої фауни, то карася сріблястого завезено в наші краї з басейну Амуру. Він, як і карась золотистий, дуже невибагливий до умов життя, тому поширився по всіх річкових басейнах України, а також у водосховищах, озерах, ставках.
Карась сріблястий добре росте. Живиться рослинною і тваринною їжею, що знаходиться і в товщі води. Може захоплювати досить великі організми. Довгі, густо посаджені зяброві тичинки дають змогу відціджувати й дрібні організми. Довгий кишечник, що перевищує довжину тіла у 2,5— 5 раз, сприяє кращому засвоєнню їжі, ніж у таких риб, як короп або лящ. Вважають, що карась сріблястий через велику кількість зябрових тичинок (їх у нього може бути понад 50, тоді як у карася золотистого — до 35) не може жити в каламутній воді, тому він часто заселяє проточні водойми.
Карась сріблястий дуже лякливий. Правда, це більше властиве молодим рибам. Наприклад, з наближенням знаряддя ловіння риби масою 70—120 г (дволітки) можуть зариватись у мул на глибину 20—25 см, а масою 5—15 г (цьоголітки)—на глибину 7—10 см. Старші риби, маса яких перевищує 350—400 г, не залишають місця, де їх потурбували.
У теплі тихі сонячні дні карась сріблястий тримається у прибережній зоні й на мілководдях, укритих рідкими заростями рдесника та елодеї. У вітряні холодні дні він тримається на глибших місцях, але серед заростей ніколи не скупчується.
Уперше карась починає нереститись на третьому році життя. Ікру відкладає при температурі води не нижче 15— 16° окремими порціями. Але в карася сріблястого тривалість нерестового періоду довша, ніж у карася золотистого. Ікра приклеюється до підводної рослинності. Плодючість карасів досить висока — до 200—235 тис. ікринок.
Для нересту карасі збираються в табуни і йдуть до заростей рогозу, осоки тощо. Самці в цей час тримаються на поверхні, вискакують з води, плюхаються, цмокають, тобто процес відкладання ікри відбувається бурхливо.
Карась сріблястий росте швидше за карася золотистого. Дорослі карасі сріблясті бувають до 18 см завдовжки, золотисті — до ЗО см. Хоч карасі обох видів не досягають значних розмірів, проте через невибагливість до умов життя дають змогу одержувати без додаткових витрат рибну продукцію з різних водойм.
М'ясо карасів смачне. Правда, в карася золотистого воно може мати запах болота, у сріблястого запаху немає. Це пояснюється умовами життя кожного з видів.
