САМЧИНЦІ
Чи не на цю садибу ми покладаємо отой вінок із спогадів. Тому що ходиш тереном, де була садиба, і до жалю не можна знайти якихось слідів минувшини...
Садибу Самчинці перед 1780 р. за посаг своєї дружини Катерини Славкувни, від князя Станіслава Любомирського, набуває у власність стольник (94) Звенигородський Лукаш Ротгаріуш. Опісля нього, з правом спадку, - його син Войцех (народ. 1786), одружений на Кароліні Рудніцькій, а наступно - їх син Францішек (1816-1866), маршалок шляхти Старокостянтинівського повіту, одружений з Михалиною Мазаракі. Вони мали дві дочки: Марію і Октавію. Самчинці отримує молодша - Октавія. Відтак, після її смерті, садиба Самчинці й Деркачі переходять до її дочки Марії (народ. 1880), останньої власниці садиби.
В першій половині XIX ст. в садибі існував давній палац, котрий знищила пожежа. Зразу ж будується новий, двохповерховий, мурований, еклектичної архітектури, досить дивацького вигляду. Палац на першому поверсі мав готичні вікна, а на другому - звичайні, прямокутні. Оздоблення вікон різностильове. А взагалі палац був будівлею цікавою і вдалою.
Відомо з розповідей, що палац зберігав численні збірки творів мистецтва самого високого гатунку, сере; яких багато радинних пам'яток. Стіни залів палацу оббиті дорогими тканинами, підлога вистелена паркетом із дуба, горіха. Наприклад, в парадній залі на підлозі застосовано паркет із світлого й темного (мореного) дуба, що утворював красивий мозаїчний малюнок. Тут стояли меблі стилю Бідермейсра (95), криті сіро-блакитним адамашком. Серед меблів: комод інкрустований бронзою і вставками медальйонів, на яких зображення сцен з пастухами, виконані технікою інтарісії. На комоді - бронзовий з колонками годинник в стилі ампір. На стінах - турецькі декоративні картини, можливо трофеї В.Ротгаріуша із битви під Віднем з турками в 1683 р.
Багато творів мистецтва привезла до Самчинець Михалина Мазаракі з Верби, серед яких портрети Малійських і Вишневецьких в повний зріст, дві картини невідомого художника XVII ст.
Велику цінність мали й родинні архіви, що зберігались в садибі. Але виняткову цінність і вагому родинну пам'ятку становив прапорець Рот-гаріуша, з яким він звитяжив у битві під Віднем.
Поблизу палацу, в чудовому парку, стояла дерев'яна модрини) каплиця з великими окапами і арковою галереєю, крита ґонтовим дахом. Можливо це була давня церква, судячи з архітектури, поставлена місцевими майстрами на кшталт південно-волинських чи подільських сакральних будівель. Оточувала її висока загорожа з брамою, що мала дашок.
Інтер'єр каплиці оздоблювали постаті святих, різьблених з дерева, походженням із замку у Вербі. У вівтареві висіла ікона з образом Божої Матері в срібних шатах - пам'ятка із похідного вівтаря Вільгельма Ротгаріуша, котрий мав його при собі у битві під Віднем.
Пейзажний (англійський) парк вельми красивий, розлогий, закладений на південному схилі пагорба. Серед цікавих дерев в минулому, вирізнявся кількасотлітній дуб. Парк в більшості зберіг свій терен, але здичавів. Привертає увагу величезна й старезна модрина європейська, величаві клени, ясени, дуби. Не дивлячись на запустіння, парк вражає рослинністю, благає про допомогу фахової руки. А час робить своє... Він іде.
До садиби веде кількакілометрова липова алея, що збереглася і взята на облік як пам'ятка природи. А садибний парк?
Архітектурні будівлі садиби не збереглися, лише на господарському дворі місцевого колективного господарства (мабудь колишня економія) стоять деякі будівлі.
