У мальовничому куточку українського Прикарпаття, в оточеній пагорбами долині невеличкої річки, знайшло собі місце стародавнє галицьке містечко Добромиль. Розташоване воно за 108 км від Львова. До нього можна доїхати дорогою Львів-Самбір-Скелівка-Хирів-Добромиль, або дещо довшою, проте кращою дорогою майже до самого Старого Самбора, потім через Стару Сіль та Хирів. Про давнє походження міста свідчить назва, утворена від слов’янського імені, ймовірно, від поселення знатного чоловіка на ім’я Добромил. Розвиток міста та навколишніх земель пов’язаний з передачею цих земель у XVI - на початку XVII ст. у власність вихідців з Моравії - Гербуртів. Про їх родину збереглась легенда, за якою кожен з померлих Гербуртів перетворювався після смерті на сивого орла і гніздився в довколишніх скелях. Допоки шанували орлів, доти процвітав рід. Коли ж один із Гербуртів насмілився застрелити орла, тоді відразу помер його син і на нефортунному мисливці закінчився славний рід. Гербурти були непересічними особистостями. Хоч сповідували римо-католицький обряд, проте з пошаною ставились до українців. Так, Станіслав Гербурт, власник Добромиля в 1543-1584 рр., побудував тут монастир і ряд церков, а його брат - латинський єпископ Валента Гербурт - вважав себе русином “закону римського” і збудував церкву в Риботичах (нині Польща). Ще один Гербурт - Ян (Іван) Щесний - був письменником, частину своїх творів, зокрема “Розмисел про народ руський”, написав українською мовою. Він відзначався авантюрністю характеру. Зокрема після перемир’я Яна Щесного Гербурта зі своїм сусідом Стадницьким на Свято- юрській горі під Львовом ці два достойні шляхтичі на радощах стріляли з гармат по львівській ратуші!
Як згадка про славне минуле Гербуртів, на високій горі поблизу Добромиля в гущавині лісу знаходяться руїни родового замку, збудованого у середині XVI ст. До замку можна потрапити лише пішки і це займе чимало часу. Однак зусилля вартують того, аби побачити грізний замок, відчути його спокій та затишок. Спершу замок був дерев’яним. Але у 1497 р. ним оволоділи, а потім спалили татари. Пам’яткою про ту трагічну подію став переказ, записаний І. Лазариком, що відтворює деталі цього історичного епізоду. Оборонцям замку довелося дуже важко відбивати одну за одною атаки численної татарської орди. Сили русичів поступово підупадали. Від ударів тарана затріщали і вже почали піддаватися вхідні ворота. У результаті підкопу під оборонну стіну частині воїнів вдалося увірватися всередину. У замку спалахнула пожежа, і здавалося, що опір захисників буде остаточно зламано. Відчувалося наближення трагічної розв’язки. Та раптом серед захисників з’явилась молода княгиня, одягнена у найкращі шати, з вишуканими прикрасами, так, начебто ставала до шлюбу з коханим. Вона гордо підійшла до глибокого колодязя, востаннє оглянула поріділі ряди захисників і стрімко кинулась у темінь безодні. Вороги на мить завмерли, їх вразило це вінчання зі смертю. Серця жменьки захисників, які ще могли тримати зброю в руках, наповнилися мужністю, вмить зник панічний страх, руки налилися богатирською силою, рухи кожного стали виваженими і точними. Уражаючи ворогів, вони проникли через їх густі лави і залишили палаючий замок. Справжньою оборонною твердинею на Сліпій горі став замок, збудований через століття Яном Щесним Гербуртом, так званий Високий замок, руїни якого можна оглянути сьогодні. Грізного вигляду споруді замку надає восьмигранна брамна вежа зі стрільницями і прямокутними віконними отворами. Щоправда, суворість пом’якшує ренесансовий аттик з декоративною аркадою на вежі.
На сусідній з замковою - Чортовій горі - загинув у 1610 р. від рук козака Шовлеги відомий своїм буйним характером і прозваний за це чортом.
Проте Стадницький відчайдушно оборонявся. Невдовзі, окрім вогнепальної рани у грудях, мав ще інших десять ран. Нарешті ватажок загону перс-татарин відтяв Стадницькому голову, аби її з тріумфом віднести своєму панові. Це був фінал історії війни двох шляхтичів, двох левів - Станіслава Стадницького і Лукаша Опалінського, яка не мала рівних у Речі Посполитій ані за тривалістю (1607-1610), ані за кількістю пролитої крові і вкраденого золота, ані за знищенням цілих околиць.
Дорогою від Високого замку можна дійти до відомого василіанського монастиря Св. Онуфрія, заснованого у 1612 р. Станіславом Гербуртом. Монастир відомий Добромильською реформою Василіанського чину (1882 р).
На сторожі Добромиля стояв ще один замок - Низький, або палац, який знаходився у самому містечку і сліди його навряд чи можна зараз віднайти. Від Низького замку йшли численні ходи. Один із них був прокопаний до сторожової вежі, інший вів до монастиря василіан, решта виходили за межі тогочасного Добромиля. В містечку збереглись також цікаві споруди ратуші і костелу Преображення Господнього. За археологічними даними, костел збудували тут лише у другій половині XVI ст., на місці давньої церкви.
