ВОВЧИК (Вовчок, Вовчки) – село Лубенського району, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Висачки (Ісачки), Вовча Долина, Кузубівка. Розташоване на річці Сулі, за 25 км від райцентру. 1710 жителів (1990).
З 1658 село – у складі Лубенської сотні Лубенського полку. За універсалом Д. Многогрішного 8.І 1670 село передано у володіння Мгарському монастиреві. 1750–1764 входив до Снітинської сотні Лубенського полку. За ревізією 1764 належав частково значковому товаришеві Р. Іванинькому та Мгарському монастиреві. 1781 село включено до Лубенського повіту Київського намісництва, 236 хат. 1787 – 794 жителя проживали різного звання казенні люди, козаки; власниками були земський суддя Іван Кулябко, бунчукові товариші Іван та Михайло й прем’єр-майор Петро Скаржинські. З 1797 Вовчик – у складі Малоросійської, з 1802 – Полтавської губернії.
За переписом 1859 у Вовчику (власницьке, казенне та козацьке село) – 293 двори, 1733 жителя, Михайлівська церква (дерев’яна з дзвіницею, 1881), бібліотека, школа грамоти для дівчаток, церковно-училищне братство, попечительство. 1863 Вовчик – Тишківської волості Лубенського повіту, 293 двори, 2017 жителів, винокурний завод. На 1900 Вовчик – центр волості Лубенського повіту, 297 дворів, 2526 житклів, діяло 3 сільські громади (казенна, козацька, селян-власників), селяни займались чинбарством. 1904–1905 діяла селянська спілка. 1905 відбувся антиурядовий мітинг, учасники якого вчинили збройний опір поліції. 1910 – 394 господарства, 2370 жителів, орної землі – 2340 дес., всього посівів – 2233 дес. 1918 створено повстанський партизанський загін (командир К. І. Кока).
