Велике село (1.1 тис. жителів) 3долбунівського району, розташоване на згладжених північних схилах Мізоцького кряжу біля витоків р. Устя.
Мальовничі, вкриті лісами крейдові пагорби, що простяглися між містами Дубно і Острог майже на 50 км, здавна приваблювали людей — на околиці сучасного села виявлені залишки поселення VIII—V ст. до н.е. Перша документальна згадка про Дермань відноситься до 1497 р., коли великий князь литовський Олександр передав її та ряд інших поселень князеві К. Острозькому. Новий хазяїн побудував у Дермані кам’яний замок, оточений стінами з бійницями і ровом з водою. Вхід до нього, що проходив через підвісний міст, охороняла масивна триярусна вежа, з роками перебудована на монастирську дзвіницю. Вперше Дерманський монастир, заснований ймовірно в першій половині XV ст., згадується в 1499 р. Тоді К. Острозький подарував монастирській цер-кві рукописну книгу “Повчань” з дарчим написом і великі земельні угіддя. Найвідомішим управителем монастирських маєтків в 1575–1576 рр. був знаменитий першодрукар Іван Федоров (1510–1583 рр.).
У 1602 р. київський воєвода К. Острозький дав монастирю устав і доручив ченцям опікуватися друкарнею, що проіснувала тут три роки. В 1627–1633 рр. настоятелем Дерманського монастиря був видатний український філолог М. Смотрицький. В 1710-х роках монастир переходить до уніатів, а в 1789 р. Дермань, що сильно розрослася, була поділена між монастирем і черговим його патроном князем Любомирським. Цей поділ закріпили офіційно у радянські роки, перейменувавши Дермань в Устенське Перше і Друге. В 1990-х роках історичну назву повернули, а порядкові номери прижилися.
В 1821 р. після пожежі, в якій згорів першокласний Острозький монастир, його мешканці разом із урятованими бібліотекою та архівом були переведені в Дермань. Уніатських ченців виселили, монастир повернули в лоно православ’я, а монастирські маєтки і селян передали в державне управління. XX ст. не було для монастиря легшим за попередні. Його будівлі пошарпали дві світові війни та одна громадянська, коли в 1918 р. було знищено дерманський маєток графа Воронцова-Дашкова. Проте до наших днів збереглися, хоч і перебудовані, Троїцька церква, Надбрамна вежа-дзвіниця і келії (ХV–ХVІ ст.), що багато бачили на своєму віку.
