Фестиваль у Гечі  традиційно проводять наприкінці січня

На Закарпатті у селі Геча цієї суботи пройшов найсмачніший фестиваль регіону - конкурс гентешів-різників "Діснотор" (з угорської "поминки свині"). Фестиваль відбувся вже в п’ятнадцяте.

Про це розповів закарпатський туризмознавець Максим Адаменко, повідомляє Укрінформ.

"Фестиваль гентешів (різник - з угорської) - це фішка Закарпаття, і дуже добре, що, попри пандемію, організатори наважилися його провести в цьому році. На фесті не було міжнародних команд різників, як в минулі роки (в змаганні за звання кращої команди гентешів беруть участь угорці, хорвати, серби, македонці), цьогоріч брали участь переважно місцеві команди, їх було 12. Хоча людей на фесті було й небагато, очевидно, через значне поширення коронавірусу в області, але добре, що він відбувся, таким чином угорська меншина підтримує один із найкращих фестивалів регіону," - зауважив Адаменко.

За його словами, фестиваль гентешів у Гечі не дарма має славу найсмачнішого на Закрапатті - адже тут годують гостей та туристів свіжиною, м'ясо готують тут найкращі різники області. До свіжини пропонують фруктові домашні паленки, крім дистилятів - вина місцевих приватних виноробів.


"Свіжина, сало, гурка, пікниця, шойт, пиркильт, традиційний бограч і популярний шашлик, рулька, свинські вуха, купати - пригощали на фестивалі цьогоріч знатно, туристи, які відвідали фест, були дуже задоволені, тим більше, що гентеші готують ці м’ясні страви прямо перед відвідувачами - кожен за своїми перевіреними рецептами,"- зазначив Адаменко.

Фестиваль гентешів на Закарпатті щороку традиційно проводять наприкінці січня у прикордонному селі в Берегівському районі Геча (Mezőgecse), де проживає угорська нацменшина.

Фестиваль популярний серед закарпатців, які їдуть сюди скуштувати ексклюзивні страви, туристів та місцевих угорців, які змагаються за звання найкращого гентеша краю. Фестиваль має назву «Діснотор» (“дісно” – свиня, “тор” – поминки). Його мета – підтримати традиційну професію гентешів, що зникає в ХХI столітті.

 Фото Максима Адаменка