Отже, починаємо нашу подорож до Криму. Нам належить по-долати майже 800 км по шляхах Придніпров'я та Тавриди.
Позаду залишається столиця України – стародавній Київ. Наш шлях пролягає швидкісною магістраллю Київ-Бориспіль, яка перетинає межу Полісся та Лісостепу.
Ліворуч від шляху знаходиться село Чубинське – батьківщина Павла Чубинського, автора слів державного гімну України. Село також відоме сільськогосподарськими виставками, які проводяться тут двічі на рік. На відстані 21 км від Києва автотраса перетинає старовинне місто Бориспіль. Його назву пов'язують з іменем давньоруського князя Бориса, молодшого сина київського князя Володимира Святославича та грецької принцеси Анни Візантійської. Саме тут, на березі річки Альта, Борис був підступно вбитий своїм братом Святополком, про-званим в народі Окаянним. Пізніше князя Бориса канонізувала православна церква.
З часів Київської Русі в Борисполі збереглися фундаменти так званої Летської божниці Володимира Мономаха (1106 p.).
В історичних документах місто вперше згадується під 1590 роком. У період Козаччини Бориспіль був сотенним містечком Переяславського полку. У роки Другої Світової війни місто було зруйноване, тому зараз у ньому переважає сучасна забудова.
Сьогодні місто відоме насамперед найбільшим в країні міжнародним аеропортом.
Осторонь шляху, на правому березі Дніпра лежить звичайне українське село Трипілля, широко відоме в усьому світі завдяки археологічним знахідкам давньої Трипільської культури орачів.
Пам'ятки цієї праукраїнської культури зустрічаються не лише по всій Україні, а й на території країн Південно-Східної Європи. Знахідки Трипільської культури вважають-ся найціннішими скарбами музеїв України та багатьох інших європейських країн.
Зараз вперше на Україні в селі Уляники біля Трипілля, безпосередньо на місці археологічних розкопок створюється історико-археологічний культурно-просвітницький комплекс. Тут буде відтворено живу модель поселення хліборобів трипільської культури V–III тис. до н. е., а також поселення бронзового віку та селища давніх слов'ян. На базі комплексу передбачено створити туристичний центр з готелем.
Наступне за Борисполем місто на автотрасі – Переяслав-Хмельницький, розташоване на берегах річки Трубіж, недалеко від гирла.
Переяслав відомий з літопису ще з 911 року. Переяславське князівство відігравало велику роль у політичному та культурному житті Київської Русі. Вперше термін "Україна" вживається літописцями саме стосовно Переяславської та Київської земель під 1187 роком.
У 1845 і 1859 роках у Переяславі жив Т. Г. Шевченко. Тут він написав свій "Заповіт", поеми "Наймичка", "Кавказ".
У Переяславі народився відомий єврейський письменник Шолом-Алейхем. Тут створено єдиний в Україні музей класика єврейської літератури.
Місто над Трубежем багате на історичні пам'ятники та пам'ятні місця. Це площа, де у 1654 році відбувалася Переяславська рада, на якій було підписано договір про військове співробітництво між Україною та Росією; Переяславський колегіум, у якому викладав поетику видатний український філософ Григорій Сковорода; Вознесенський монастир XVIII ст.; Михайлівська церква XVII ст.
В невеликому Переяславі працює 25 музеїв. В історичному музеї зберігаються портрети Богдана Хмельницького роботи майстрів XVII–XIX століть, унікальне зібрання старовинної зброї, колекція розмальованої порцеляни, Інтер'єр кімнати, де працював Тарас Шевченко.
У місті вже багато років працює Музей народної архітектури і побуту, в якому зібрано зразки сільських будівель з різних регіонів України. Зокрема, в музеї зберігаються унікальні будівлі з часів палеоліту: єдина у світі гончарна піч трипільської культури, мазанка черняхівської культури, середньовічна садиба подільського міщанина з Києва і навіть невеличкий козацький форт, яких було розкидано безліч на степових просторах.
Про сиву давнину нагадують Змійові вали поблизу Переяслава. Ці доволі складні оборонні споруди з дерева та землі відносяться до древньоруських часів Х–ХІІ століть.
Змійові вали, збудовані для захисту території Київської Русі від нападів кочівників, простягаються в Лісостеповій смузі на південь і південний захід від Києва, між Дніпром і Тетеревом до Росі та її західних притоків на Правобережжі, а також уздовж Дніпра й нижньої течії Сули на Лівобережжі на 950 км.
Саме час відпочити. До ваших послуг – господарі Баришівського та Переяслав- Хмельницького районів.
Перший на маршруті великий населений пункт Черкаської землі – місто Золотоноша.
Дещо в стороні нашої автотраси, на правому березі Дніпра лежить невелике місто Канів, дороге серцю кожного українця у світі.
Перша літописна згадка про Канів датується 1144 роком, хоча на березі Дніпра біля підніжжя Канівських гір люди селилися ще в кам'яному віці. Про це свідчать знайдені тут найдавніші на території України пам'ятки будівництва. На території Канева нещодавно знайдено також сліди поселень часів трипільської культури.
З VIII ст. на Княжій горі біля сучасного Канева існувало давньоруське літописне місто Родень, зруйноване монголо-татарськи- ми ордами у 1239 році.
У Княжу добу Канів був фортецею на кордоні з Диким полем, яка охороняла останню в межах Київської Русі переправу через Дніпро. Свідком тих часів залишився в місті Успенський собор, закладе-ний у 1144 році.
1600 року місту було надано магдебурзьке право. У часи Козаччини Канів став полковим містом. За свою довгу історію місто двічі відходило до складу Польщі.
У 1845 році тут вперше побував великий ук-раїнський поет Тарас Шевченко, виконуючи доручення Київської археографічної комісії.
Приїхавши до Канева після свого заслання, Т. Шевченко оглянув місто і його околиці. На одній із Канівських гір він хотів оселитися назавжди, та цьому не судилося збутися через заборону царського уряду жити поетові на Україні.
І тільки після смерті знайшов Кобзар вічний спокій на Канівській землі. 22 травня 1861 року місцем поховання великого поета України стає Чернеча гора у Каневі, яку відтоді називають Тарасовою. Звідси далеко видно довкола "і лани широкополі, і Дніпро, і кручі".
Шевченківський національний заповідник. Музей-заповідник "Могила Тараса Шевченка" було створено у 1925 році. Він займає площу 20 га на вершині та схилах Тарасової гори і на березі Дніпра.
Основою Шевченківського національного заповідника є пам'ятник на могилі Кобзаря та літературно-меморіальний музей Т.Шевченка.
Пам'ятник на могилі поета, широко відомий тепер у цілому світі, було споруджено у 1939 році з нагоди 125-річчя від дня його народження.
Того ж року тут відкрився і літературно-меморіальний музей великого Кобзаря. Будівлю музею було створено за проектом видатного українського архітектора Василя Кричевського. У десятьох залах музею на багатому документальному матеріалі розповідається про життя і творчість поета, показано історію заповідника у Каневі. Серед унікальних експонатів музею (а загалом їх налічується близько 10 тисяч) – виконаний самим Шевченком план хати, яку він хотів збудувати над Дніпром біля Канева; автопортрет поета, намальований незадовго до смерті, та ін. У музеї зібрано видання творів Т. Шевченка від прижиттєвих до сучасних.
Незабутнє враження справляє відвідання інших об'єктів Шевченкового за-повідника: каштанової алеї та дібров, посаджених на честь ювілеїв поета, водоспаду, "Фонтану поезії".
Навпроти Тарасової гори, на лівому березі Дніпра розкинувся ландшафтний парк-заказник “Тарасів Обрій”.
Піднімаються гранітними сходами на Тарасову гору люди, що прибули сюди з найвіддаленіших куточків України та багатьох країн світу, щоб вклонитися генієві українського народу, полум'яне слово якого живе й сьогодні.
Канівський природний заповідник було створено у 1923 році. Він займає площу на південно-східній околиці Канева, біля підніжжя Княжої та Мар'їної гір та на Великому і Малому скіфських городищах.
Канівський природний заповідник-живий музей природи Середньої Наддніпрянщини. На порівняно невеликій його території (загальна площа 2049 га) зосереджено унікальне багатство геологічних, ботанічних, зоологічних та історико-археологічних пам'яток.
Серед природних заповідників України Канівський посідає особливе місце. Він один представляє лісостепову зону, яка займає третину території нашої країни. Ти-пові природні комплекси найповніше виражені саме на Території Канівського заповідника та його околицях: лісостепові ладшафти поєднуються тут з унікальними "свідками" і результатами давньої геологічної історії – горами, глибокими ярами, зсувами тощо. Кілька мільйонів років тому тут шуміло море, тому в шарах осадових порід знаходять скам'янілі рештки вимерлих головоногих молюсків, кістки морських рептилій – іхтіозаврів та плезіозаврів, численні зуби акул, кістки давніх зубатих китів-зеуглодонів.
Значну наукову цінність становлять історико-археологічні пам'ятники заповідника. На горах Княжа та Мар'їна і на Великому та Малому скіфських городищах було знайдено залишки більш як 400 давніх поселень, серед яких стоянки мисливців кам'яної доби, поселення часів трипільської культури, городища скотарських племен бронзового віку, скіфів-орачів, антів та полян.
На території заповідника переважають грабові гаї з домішками клена, липи, ясеня, дуба. Тут відомо 15 видів рослин, занесених до Червоної книги України.
На Канівських горах можна зустріти таких тварин, як козуля європейська, лось, олень європейський, свиня дика, куниця кам'яна, борсук, єнотовидний собака, горностай, лисиця, тхір і білка. На дніпровському острові Круглик водяться бобри та видри. В заповіднику нараховується близько 300 видів птахів. Із рідкісних трапляються орлан-білохвіст, змієїд, скопа, пугач.
До заповідника прилягає Канівський іхтіологічний заказник, що тягнеться униз по Дніпру на 10 км. Тут водиться багато таких видів риби, як лящ, судак, короп, щука, в'язь, сом, синець, плітка тощо. Поблизу Канева розкинулося на 300 га мальовниче озеро Криве, у якому живуть бобри.
Перетнувши мостом широке Кременчуцьке водосховище, автотраса входить до міста Черкаси. Назва міста, відомого ще з XIV ст., пов'язується з тюркським племенем черкасів, що осіли на півночі Дикого поля.
У другій половині XV століття в районі Черкас з'явилися перші поселення козаків. Черкащина стала опорним пунктом для боротьби з турецько-татарською експансією до Європи. Цей давній козацький край недарма називають серцем України – протягом цілих століть Черкащина перебувала у центрі вирішальних для нашої держави історичних подій.
Самі ж Черкаси неодноразово переходили до складу Польщі та Росії, а у XVII ст. це велике полкове місто стало центром визвольної козацько-селянської війни за незалежність України.
Сьогодні Черкаси приваблюють туристів чудовими садами та парками, оксамитовими дніпровськими пляжами та гарним краєзнавчим музеєм.
На південно-західній околиці міста у сосновому бору розташувався відомий кліматичний курорт Соснівка.
Неподалік Черкас автомагістраль перетинає місто Смілу, назву якого народні перекази пов'язують із сміливою місцевою дівчиною, що ціною свого життя врятувала колись земляків від татарського нападу.
На захід від Сміли розташований мальовничий куточок Черкащини, пов'язаний з народженням та дитинством Тараса Шевченка. Села Моринці, Шевченкове (Кирилівка), Вільшана – ця "мала батьківщина" Кобзаря, як і Канів, священна для всіх українців. У Моринцях вам покажуть хату, де народився майбутній поет, та сільську школу, де він навчався.
Назви більшості населених пунктів правобережної Черкащини уособлюють нині сторінки козацької доби історії України.
На північному заході області, у надзвичайно мальовничій долині річки Рось розкинулося місто Корсунь-Шевченківський. 15 травня 1648 року у Крутій Балці поблизу нього відбулася історична Корсунська битва, у якій козацьке військо гетьмана Богдана Хмельницького розгромило польську армію. Це була перша велика перемога українського народу у тій війні за незалежність.
Під Корсунем-Шевченківським у 1944 році відбулася також одна із найбільших битв Другої Світової війни, про яку розповідають експонати музею та діорама.
Місто відоме також своїм замком польської доби, розташованим на острові посеред бурхливої від порогів Росі. Зараз у замку розташовано Державний історико- культурний заповідник "Корсунь-Шевченківська битва", а на острові та берегах Росі лежить чудовий ландшафтний парк.
Лисянка, Шпола, Медведівка, Звенигородка, Чорний Ліс, Холодний Яр – історія цих населених пунктів і місцевостей, розташованих неподалік нашого автошляху, також пов'язані з Козаччиною.
Чигирин, що стоїть на річці Тясмин, протягом кількох десятиріч був гетьманською столицею України. Сьогодні тут створено Національний заповідник "Чигирин". У залах Чигиринського історичного музею можна побачити унікальні експонати козацької доби, живопис, скульптуру тощо.
У Суботові був маєток козацького гетьмана Богдана Хмельницького; у місцевій церкві, збудованій ним, гетьмана було поховано. Тепер пам'ятні об'єкти Суботова належать Національному заповіднику "Чигирин".
До цього заповідника також належить унікальне скіфське Мотронинське городище. Тут, на площі майже 1000 га, дуже добре збереглися оборонні рови, вали заввишки до 20 м та рештки інших будівель наших далеких предків. Це найбільше скіфське городище в Україні.
У місті Кам'янка в колишньому маєтку Давидових створено музей-заповідник, присвячений видатному російському поетові Олександру Пушкіну та відомому російському композиторові Петру Чайковському, які гостювали тут.
Після Кам'янки автотраса переходить на територію Кіровоградської області. У цих місцях колись починався Великий Степ.
Область розташована у центрі України, в межиріччі Дніпра і Південного Бугу з географічним центром України у Добровеличківському районі.
Заселення території краю розпочалося в добу палеоліту. У II половині XV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорозьке козацтво. Пізніше, вздовж майже трьох століть, землі здебільшого входили до "Вольностей Війська Запорозького".
Перша битва Визвольної війни українського народу 1648–1654 pp. під Жокгими Водами відбулася саме на терені сучасної Кіровоградщини. В середині XVIII століття розпочалось активне заселення краю. У 1754 році було закладено фортецю Святої Єлисавети, що згодом стала містом Єлисаветградом (сучасний Кіровоград) – центром повіту Херсонської губернії.
Помірно теплий клімат, наявність великої кількості джерел мінеральних і радоно-вих вод з чудовими лікувальними властивостями (запаси яких становлять близько 150 тис. куб. м/рік) створюють сприятливі умови для організації коротко- і довгост-рокового відпочинку, а також мережі курортно-лікувальних закладів.
Поблизу Кіровограда на хуторі Надія створено літературно-меморіальний за-повідник, присвячений засновникові українського професійного театру Івану Тобіле- вичу (Карпенку-Карому). Садибу, що колись належала самому І. Тобілевичу, оточує чудовий парк.
На відстані 100 км від Кіровограда по трасі до Первомайська знаходиться справжня гірська країна серед українського степу-ландшафтний парк "Гранітно- степове Побужжя". Впродовж майже 49 км Південний Буг тече тут у крутих кам'янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим руслом, водограями та островами.
Тут зосереджені значні запаси лікувальних родонових вод. Вже багато років Бузькі пороги є меккою водних туристів. В урочищі Протіч розташовано одну з найкращих у Європі природних трас водного слалому.
Проминувши місто Бобринець, автотраса переходить на землі Миколаївської області.
Починаючи з території Єланецького району, уздовж шляху простягається природний заповідник "Єланецький степ", що займає площу 1676 га. Заповідник створено у 1996 році з метою охорони найбільшої у північно-західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу, відновлення природних рослинних ком-плексів, акліматизації рідкісних видів тварин та репатріації окремих степових видів рослин, втрачених внаслідок людської діяльності.
На території заповідника розташовані зоопарк та "Палац природи", які відіграють роль осередків природоохоронної освіти та пропаганди.
Далі траса біжить мальовничим хвилястим степом у межиріччі Південного Бугу та Інгулу. Біля місця злиття цих річок, на лівому березі Бузького лиману розташоване місто Миколаїв.
Це типове південноукраїнське місто, потопаюче у зелені акацій, тополь, платанів і цілий рік залите степовим сонцем. І хоча до Чорного моря від міста ще далеченько (50 км), проте весь Миколаїв просякнутий морем і вітрами далеких мандрів. Адже й засновано було місто в 1789 році як база морського суднобудування, і першою будівлею у ньому була судноверф. Та й назвали місто на честь Святого Миколая, покровителя моряків і усіляких мандрівників.
Завітайте до Миколаївського художнього музею імені В. В. Верещагіна, який за-сновано в 1914 році. У ньому експонується понад 1400 творів живопису, скульптури, графіки, зокрема, оригінали картин В. В. Верещагіна, І. К. Айвазовського, І. І. Шишкіна, І. І. Левітана, В. Д. Полєнова.
На південь, до моря кличе широкий лиман, та наш шлях повертає праворуч, на Херсон. І залишаються далеко селище Парутине з руїнами античного міста- держави Ольвія, і давнє місто-фортеця Очаків, що стеріг вихід з Дніпровського лиману, і золотаві пляжі Коблева.
Десь далеко за лиманом залишається і Чорноморський біосферний заповідник, що лежить на півострові між Дніпровським лиманом та Ягорлицькою затокою Чорного моря. Загальна площа заповідника становить 89 129 га, з яких 70 509 га припадає на акваторії Тендрівської та Ягорлицької заток, а також кілометрову смугу відкритого моря.
Головна мета створення заповідника – це охорона зимуючих гніздових і перелітних птахів.
Ландшафти заповідника напрочуд різноманітні. Тут і піски, що їх наніс Дніпро у сиву давнину (тепер мало хто знає, що колись-то Славутич впадав прямо у море значно південніше, ніж тепер, і не утворював лиману). Тут і спусте- лений степ, і водно-болотяні угіддя, і знаменитий Волижин ліс на Кінбурнському півострові – залишок легендарної Гілеї Геродота...
Міських туристів найбільше приваблює тиша та спокій, якась рідкісна незайманість цих місць...
ПАСІКА В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ
Старий Джеря на все літо перебирався до свого хутірця, де була його пасіка.
Коло пасіки суспіль росли на балці старі садки, а між ними подекуди стояли здорові старі дуби з густим темним листом, ніби скелі.
У пасіці пахло медом, пахло молодою травою та польовими квітками. Між вуликами зеленіла трава, синіли сині дзвоники, показуючи свої ясні осередочки. Під тином червоніла, ніби кров'яні краплі, червона смілка, ріс жовтий кущик дроку. Косе проміння промкнулось під яблунями та важкими дубами й ніби запалило зелену траву, вулики, зелене листя на грушах.
(І. С.Нечуй-Левицький, "Микола Джеря")
Аж ось у степовому мареві з'являється на нашому шляху місто Херсон, засноване 1778 року і назване на честь давнього Херсонеса в Криму.
Спочатку Херсон був містом-фортецею з суднобудівною верф'ю (адміралтейством). Виріс на місці російського укріплення Олександер-Шанца, що існувало з 1737 року. Будівництвом Херсона керував перший командир фортеці генерал Ібрагім Ганнібал (дядько матері Олександра Пушкіна).
Херсон багатий на історичні пам'ятники та місця. Про сиву давнину нагадує фор-теця із земляним валом і кам'яними воротами та будинок арсеналу на території фортеці. Збереглася будівля Катерининського собору та інші історичні пам'ятники.
Кожного, хто завітає в Херсон, приваблюють пляжі цього міста – вони вважаються одними з найкращих на Україні.
Околиці Херсона дуже мальовничі. Це Дніпровські плавні – царство води, сонця та зелені. Озера, протоки, острови – це справжній рай для рибалок.
Осторонь нашого шляху розташовано біосферний заповідник "Асканія-Нова" імені Ф.Е.Фальц-Фейна, що бере свій початок від закладеної Ф.Фальц-Фейном у 1898 році заповідної ділянки площею 520 десятин.
3 1985 року "Асканія-Нова" входить у систему біосферних резерватів ЮНЕСКО. Ця природоохоронна науково-дослідна установа загальною площею 33 307,6 га має державне та міжнародне значення.
У заповіднику збережено єдину в Європі ділянку первинного типчаково-ковилового степу. В межах заповідника розміщено дендрологічний та зоологічні парки, практикується пізнавальна рекреація.
"Асканія-Нова" – це найбільший еколого-освітній центр на півдні України. Численні відвідувачі знайомляться тут із системою збереження довкілля, вивчають природні процеси, насолоджуються краєвидами незайманого степу з стадами екзотичних і аборигенних копитних тварин та птахів, оазами деревної рослинності.
І ще один цікавий об'єкт залишається в стороні від автотраси – це Азово-Сиваський національний природний парк, що лежить у Приазов ї, в межах Новотроїцького та Генічеського районів Херсонської області та прилеглих акваторій Азовського моря. Загальна площа парку становить 52 154 га, з них майже 43 685 га – акваторії Сиваша та однокілометрова смуга моря навколо острова Бірючий.
Природний парк створено з метою збереження генофонду рослинного й тваринного світу та унікальних природних комплексів Приазов'я.
Парк є місцем оселення водоплавних птахів та їх зупинок під час весняно-осінніх міграцій.
Назустріч сонячним обіймам!
Ми наближаємось до сонячного півострова Крим. На карті Кримський півострів нагадує виноградне гроно. З заходу та півдня він омивається Чорним морем, зі сходу – Керченською протокою та Азовським морем з його затокою Сивашем. Площа Криму становить 25,6 тис. кв. км. Відстань між крайніми точками з півночі на південь – 195 км, з заходу на схід – 325 км. На цьому порівняно невеликому просторі спос-терігається величезна різноманітність поверхні, клімату, грунтів, рослинного і тваринного світу.
Поверхня Криму поділяється на дві різко відмінні одна від одної частини – рівнинну степову та гірську. Степ займає близько 4/5 всієї площі півострова. Степова рівнина поступово підвищується на південь. Кримські гори простягаються від Севастополя до Феодосії слабо вигнутою дугою довжиною 150 км і шириною близько 50 км і складаються з трьох дугоподібних і паралельних гірських гряд з загальним напрямком з південного заходу на північний схід, розділених неширокими долинами.
Складність геологічної будови Криму обумовлена неодноразовими підняттями та опусканнями суходолу в різні геологічні епохи.
Найвища з усіх Головна (південна) гірська гряда починається поблизу мису Фіолент біля Севастополя й тягнеться до мису Іллі біля Феодосії. Найвищою вер-шиною Головної гряди є гора Роман-Кош (висота 1545 м). На заході головна гряда майже впритул підходить до берега Чорного моря, а в центрі відступає від нього на 2-8 км. Ця вузька смуга землі між морем і горами, відома під назвою Південний берег Криму, славиться у всьому світі своєю красою та благодатним кліматом.
Отже, в'їжджаємо до Криму. Автомагістраль проходить Перекопським перешийком шириною 7–8 км, який з'єднує материкову Україну з її південною, півострівною околицею. Цей сухопутний міст розміщений між Каркінітською затокою Чорного мо-ря на заході та Сиваською затокою Азовського моря на сході.
Безпосередньо за Перекопським валом на південь розташоване місто Армянськ з населенням 26 тис. чол., що виникло у XVII ст. як торговельний центр на шляху до Криму.
В Армянську передбачено створити північну базу зеленого туризму в Криму.
Протяжність шляху від Армянська до Сімферополя (через Красноперекопськ і Первомайське) становить 133 км. Автотраса пролягає кримським степом, який зараз на 60–70% розорано й зайнято полями пшениці, соняшнику, рисовими чеками, плодовими садами та виноградниками. Рівнина поступово підвищується у південному напрямку, досягаючи біля Сімферополя висоти 270 м над рівнем моря.
Автотраса проходить через невелике місто Красноперекопськ, засноване у 1932 році. Навколо нього розкидано безліч великих і малих солоних озер. Саме вони були метою багатовікових чумацьких мандрів селян з усієї України "у Крим, по сіль".
Недалеко від траси біля північно-західних берегів Криму знаходяться два важливі природоохоронні об'єкти – Каркінітський орнітологічний заказник та філія Кримського природного заповідника "Лебедині острови".
Каркінітський орнітологічний заказник площею 27 646 га створено у 1978 році на акваторії Каркінітської затоки для охорони водоплавних птахів, які зимують тут та відпочивають під час перельотів навесні та восени.
Орнітологічна філія Кримського заповідника "Лебедині острови" займає 9 612 га мілководної частини Каркінітської затоки з 6 невеликими островами, вкритими полином та очеретом.
На островах мешкають 20 видів ссавців, 250 – птахів, 4 – плазунів та два види земноводних. Це одне з найбільших місць гніздування та зимівлі водно-болотяних птахів на півдні України. Багато з них занесено до Червоної книги України. Окрасою островів є лебеді, які збираються тут у зграї до 5 тисяч особин. В морі біля островів зустрічається значна кількість видів морських риб.
А наша автотраса прямує далі на південь. Біля селища Войкове, на вершині скелі Кара-Ходжа знаходиться мегалітична пам'ятка. Тут на площі понад 60 кв. м прадавні мешканці Криму вирубали в камені складну систему фігур з лунок та канавок. Вчені вважають цю споруду залишками стародавньої обсерваторії або кам'яного календаря.
Але перед тим, як вирушити далі, спробуємо відчути тихий спокій степової місце-вості. Тут розташовані садиби, у яких гості знайдуть затишок комфортабельних спальних кімнат, тепло камінної зали, обладнані сучасною технікою кухні.
Басейн з мінеральною водою, більярдна, сауна, оренда автомобіля, гольф, вольєри для собак – до ваших послуг.
Нарешті вдалині з'являється місто Сімферополь (360 тис. жителів). Столиця Автономної республіки Крим розкинулася в широкій котловині між Зовнішньою та Внутрішньою грядами Кримських гір, де долина річки Салгир виходить на степовий простір.
Назва Сімферополя грецькою мовою означає "Місто-збирач", "Місто користі". Це своєрідні ворота Кримського узбережжя, з Сімферополя звичайно починається шлях до моря. Місто засновано в 1784 р. на місці своїх попередників – Неаполя Скіфського, що проіснував більше шести віків (до 4 ст. н. е.), середньовічного поселення Керменчик і кримсько-татарського міста Ак-Мечеть ("Біла мечеть"), що знаходилося тут у XV–XVIII ст.
У місті налічується близько тисячі історичних пам'ятників.
На околицях Сімферополя знаходяться відомі туристичні об'єкти: пам'ятник доби палеоліту печера Чокурча, розкопки Неаполя Скіфського, парк-пам'ятник "Салгирка", заснований академіком П.С.Палласом у 1798 році.
Зелене кільце Криму
Познайомимось ближче із землею Тавриди. Наш маршрут проляже найбільш цікавими місцями Кримського узбережжя зі сходу на захід.
Автотрасою від Сімферополя до Судака – 100 км. Наш шлях проходить на схід мальовничими Кримськими передгір'ями через селище Зуя та місто Білогірськ. В селі Чорнопілля (Білогірський район) функціонує грецький культурно-етнографічний центр. Біля села Грушівка наш шлях повертає на південь, залишивши в стороні містечко Старий Крим, відомий кліматичний курорт, у якому провів останні роки життя відомий російський письменник Олександр Грін.
Море вітає нас у місті Судак, розташованому в одноіменній долині. Ця частина Криму носить історичну назву Кіммерія.
У Судака (в минулому Сугдея, Сурож, Солдайя) складна й цікава історія. Відомі тут сліди перебування первісної людини, стоянки епохи бронзи, таврські поселення. Заснування міста приписують аланам (212 р. н. е.). В різні часи Судак перебував у руках візантійських греків (VI–XI ст.), платив данину хозарам (з VII ст.) і половцям (з XI ст.), 16 разів протягом двох століть (XIII–XIV ст.) його грабували і розоряли татари, пізніше ним володіли генуезці (XIV–XV ст.), а з 1475 р. майже три століття – турки-османи. В часи найбільшого розквіту міста в ІІ–ХІІІ І ст. Чорне море називали Судакським або Сурожським.
Всю свою довгу історію Судак був центром виноградарства і виноробства Східного Криму.
Над Судакською долиною владарює відома фортеця – нині історико-архітектурний заповідник. Фортеця неодноразово руйнувалась і перебудовувалась, поки не віднайшла свій теперішній вигляд. У розкопках знаходять труби керамічного водопроводу, посуд, що належав жителям середньовічного Судака. Могутні оборонні башти й стіни вражають і у наш час.
За 35 км від Судака на схід на березі моря височить величний гірський масив Кара-Даг, рештки прадавнього згаслого вулкану. Оскільки з 1979 року Кара-Даг став геологічним заповідником, пройти цим масивом можна лише з дозволу адміністрації з інструктором.
З Судака можна здійснити романтичну мандрівку в одне з наймальовничіших місць Криму – Новий Світ. Піший похід займе весь день. Сім кілометрів гарною звивистою дорогою, що проходить між морем і скелястими обривами гори Сокіл, і ми в Новому Світі. Стара назва його – "Парадиз", тобто рай. І це справді райське місце – незвичні гори і мальовничі миси,таємничі гроти та овальні бух-ти зі спокійною водою, реліктові дерева і природний парк ялівцю.
Вздовж берега моря розміщений ботанічний заказник "Новий Світ" площею 470 га з відомою екологічною стежкою і гротом, в якому співав Федір Шаляпін, вистоював свої шампанські вина князь Лев Голіцин, а також Царський пляж на березі Блакитної бухти.
м. Судак
Садиба "Замок'
Знаходиться на березі моря в старовинному місті – Сугдея (Судак). Садиба пропонує повне різноманіття індивідуального відпочинку. Двоповерхова споруда з чотирма комфортабельними спальними кімнатами, камінна зала, сауна, басейн. Організовуються кінні прогулянки, підводне плавання, дегустація вин.
Повертаємось у Судак і продовжуємо нашу подорож Південного берега Криму.
Від Судака до Алушти по шосе 80 км. На маршруті – курортні села з милими назвами: Веселе, Морське, Привітне. Від Морського до Привітного траса проходить майже впритул до моря. Тут, на горі Чобан-Куле височить кругла напіврозвалена башта з такою ж назвою. Навколо неї залишки древніх будівель і оборонних стін.
Сонячногірського на відстані 8 км. Ще здалека чути шум води, що падає з висоти п'ятиповерхового будинку. Вище за течією є ще менші каскади. В верхів'ях річки розкинулись віковічні букові гаї, зустрічається рідкісна в цих краях північна гостя – береза.
З Генеральського та Рибачого шляхи ведуть на Карабі-яйлу до заповідних карстових печер та вікових кримських лісів.
А наша автотраса вже пробігла балкою Куру-Узень і знову піднімається, кружляє горами. Справа від шосе видніються характерні обриси гори Демерджі. На її західному схилі – загадкова Долина привидів. Сонце, морози, дощі, вітри, корені дерев і кущів тисячоліттями підточували і розсікали камінь, вибудовували колони, башти, фігури. Це місце паломництва туристів.
Попереду, серед темної зелені пірамідальних кипарисів біліє місто Алушта, що успадкувало назву візантійської фортеці Алустон (або Алуста), спорудженої тут ще у VI ст. н. е. На одному з пагорбів у центрі старого міста збереглась оборонна башта – залишки середньовічної фортеці.
В Алушті відчувається незвичний для кримського Південнобережжя простір і широчінь огляду. Гірські масиви висотою до 1500 м відсунені від берега на 5-10 км і утворюють величний амфітеатр, відкритий до моря. Над Алуштою здіймаються гори Чатир-Даг, Демерджі, Бабуган-яйла. Зниження між ними утворюють перевали: з західного боку Чатир-Дагу – Кебітський, із східного – Ангарський, через який пролягає автомобільна і тролейбусна дорога до Сімферополя (45 км). Апушта, що розкинулася біля моря, в гирлах гірських річок Улу-Узень і Демерджі, є значним оздоровчим і туристичним центром Південного берега.
На території міста багато пам'ятників: таврських, античних, візантійських.
Автодорога Апушта-Ялта-Севастополь простягнулась на 118 км уздовж наймальовничіших місць кримського Південнобережжя.
Після Алушти, праворуч від дороги, до самого Гурзуфу нашим супутником буде висока гряда Бабуган-яйли. Придорожні схили вкриті розрідженим низькорослим лісом з дуба пухнастого, граба, держидерева, шипшини. Уздовж самої дороги ростуть кипариси, простяглися доглянуті виноградники та плантації ефірно-олійних культур.
Праворуч добре видно скелястий масив Парагильмен. На скелях масиву добре збереглися зарості ялівцю, велику наукову цінність має тисячолітній тис, що росте в розколині біля самої вершини, віковічні дерева лохолистої груші.
Біля підніжжя гори Аю-Даг лежить курортне селище Партеніт.
Величезна куполовидна гора Аю-Даг (Медвідь-гора, 572 м над рівнем моря) – один з найбільших в Криму "невдалих вулканів". Це державний ландшафтний заказник. Схили габро-діабазового масиву вкриті довгими шлейфами кам'яних зсувів, а вершина одягнута лісом. Обривистим мисом Аю-Даг видається далеко в море. Біля західного схилу Аю-Дагу видніються корпуси дитячого оздоровчого центру "Артек".
Продовжуючи подорож на захід, в'їжджаємо в центральну частину Гурзуфського амфітеатру. З арочного мосту, що нависає над долиною річки Авунди, відкривається вид на Гурзуф, приморські скелі, бухту з острівцями.
Селище Гурзуф – широко відомий курорт Поденного берега Криму, у якому щороку відпочиває понад 100 тис. чоловік. В цьому давньому поселенні збереглися залишки фортеці Горзувіти (VI ст. н. е.), спорудженої за наказом римського імператора Юстиніана І. В середні віки генуезці, що оволоділи фортецею, називали Гурзуф "квітучим містом". Селище славиться своїми чудовими парками.
Повернувшись з селища на головну автотрасу, продовжимо подорож – звідси до Ялти 16 км.
Зліва від шосе – арочна колонада в їзду до відомого в усьому світі Нікітського ботанічного саду. Його парки, що розкинулися на приморському схилі, закладено у 1812 році. З тих пір тут збирають рослини з усіх континентів земної кулі. У саду чудового почуваються ліванський кедр, кедр гімалайський, граболиста дзельква, безліч пальм та хвойних дерев з усього світу, 60 різновидів кизильнику, 2000 сортів троянд.
Із східного боку до Саду прилягає заповідник "Мис Мартьян", де з 1974 року охороняється ділянка незайманого субтропічного лісу.
Далі на шляху до Ялти проїжджаємо повз плантації Науково-дослідного інституту виноробства і виноградарства "Магарач", об'єднання виноробної промисловості "Масандра", а також Масандрівський парк – цінне зібрання екзотичних видів рослин. У парку біля моря піднімається білосніжна багатоповерхова будівля готелю "Ялта". Звідси відкривається широка панорама курортного міста Ялти – "столиці" Південного берега Криму.
Багатоликий Кримський півострів, але якщо промовляють "Крим", – найчастіше ма-ють на увазі сонце над морем, над Ялтою...
Місто Ялта лежить у центрі величезного гірського амфітеатру. Висота гір над Ял-тою 1300–1500 м над рівнем моря. Це створює сприятливі умови для формування знаменитого своїми лікувально-оздоровчими властивостями теплого ялтинського клімату. Гірські схили над Ялтою вкриті лісами Ялтинського гірсько-лісового за-повідника, схили пагорбів – виноградниками, тютюновими та ефірно-олійними плантаціями. Місто потопає в зелені садів та парків загальною площею 175 га.
Центральна частина Ялти розташована біля підніжжя пагорба Дарсан. Територією міста протікають дві гірські річки – Учансу та Дерекойка. За мостом через р. Учансу починається Приморський парк площею більше 20 гектарів.
Територія Ялти була заселена ще в глибокій давнині. На околицях міста було знайдено стоянки і знаряддя людини кам'яного.віку. У перших століттях н.е. тут існували таврські поселення. Від середньовічних поселень в районі Ялти збереглись руїни укріплення leap, залишки храму в печері Іограф та ін.
Назву міста пов'язують з грецьким словом "ялос", що значить берег. В писемних джерелах Ялта значиться з початку XII ст. під назвою Джаліти.
Вдосталь намилувавшись Ялтою, продовжимо нашу подорож на захід. З Ялти в Севастополь ве-дуть дві дороги: старе шосе – через перевал Байдарські ворота і нова автотраса – до мису Сарич, через Ласпінський амфітеатр і перевал на крайнь-ому заході Південнобережжя.
Автотраса веде нас усе вище в гори. Попереду праворуч видно скелясті вапнякові стіни Айпетринської яйли і вкритої лісом гори Могабі.
Там вдалині, у верхній частині схилу серед віковічного соснового лісу сяйне то-ненькою смужкою води найбільший у Криму водоспад Учан-Су. Падаючи з висоти майже 100 м, потік води створює дуже гарне видовище. Весною та восени над во-доспадом нависає хмара водяного пилу й шум потоку чути за кілометр.
За 3 км на захід від Ялти високо над морем, в одному з найкращих парків побережжя, сяє білизною палац з інкерманського каменю. Це Лівадія, в минулому літня резиденція російських царів. В лютому 1945 року тут відбулася Ялтинська конференція керівників трьох союзних держав – СРСР, США та Великобританії, яка багато в чому визначила вигляд післявоєнного світу. Тепер у кабінетах і конференц-залі, де проходили засідання, відкрито меморіальний комплекс.
Недалеко від Лівадії на захід, за Нижньою Ореандою знаходиться найкращий на узбережжі Золотий пляж. Ближче до моря відкривається вид на один із виступів мису Ай-Тодор – скелю Аврори. Над самим обривом притулилось "Ластівчине гніздо" – маленький палац, що нагадує середньовічний замок. Ця декоративна споруда, побудована в 1912 році, стала своєрідним символом Південного берега Криму. Зараз там відкрито невелике кафе.
Далі проїжджаємо Гаспру, Кореїз, Місхор – суцільну курортну зону. Наступний пункт на нашому шляху – відомий курорт Алупка. На його місці знаходилось таврське поселення, пізніше – середньовічний населений пункт (X–XV ст.).
Найбільшим історичним пам'ятником, що прославив ці місця, є знаменитий Алупкинський палац. Його побудовано у ІІІ першій половині XIX ст. для генерал-губернатора Новоросії (як тоді називали південь України) графа Воронцова за проектом англійського архітектора Едуарда Блора. Двадцять років кріпосні люди графа будували це диво.
З півночі – замок в англійському стилі, із заходу він нагадує європейську середньовічну фортецю, з півдня – це деяка подоба мусульманського храму. Чудово вписався замок у панораму гір, у синь моря. Радимо разом з екскурсантами пройти повз ці різноликі фасади, оглянути зимовий сад, бібліотеку, китайський кабінет, парадну їдальню, блакитну вітальню... 40 гектарів займає Алупкинський парк – один з най-кращих на Південному березі Криму.
З Алупки добре видно зубці Ай-Петрі – найбільш вражаючої (хоч і не найвищої) вершини Південнобережжя. Але спочатку – екскурсія у Великий каньйон Криму. Його прямовисні стіни подекуди сходяться майже впритул, віддаляючись в інших місцях одна від одної на 200 м. На дні ущелини серед каміння біжить річка Кокозка.
В найвужчих місцях ширина каньйону не перевищує 2–3 м. В таких місцях небез-печно навіть голосно говорити через можливість каменепадів.
По дну каньйона розкидано багато природних заглиблень (котлів, ванн), вода в яких, як і в самій Кокозці, влітку і взимку має постійну температуру – 11 градусів.
Варто відірватися від прибережної смуги й піднятися в гори, і ви побачите інший світ. В холодний період зима – справжня, з морозами, снігами. Завдяки гірським лісам живі кримські річки та ручаї. Майже все розмаїття кримських дикоростучих рослин присутнє саме тут – в горах, в заповідних лісах. А це – близько 1363 видів. У заповіднику водиться 30 видів ссавців, 113 видів птахів.
Наш маршрут пролягає автотрасою далі на захід, через селище Сімеїз – один з найкращих курортів Південного берега. Над морем застигли мальовничі вапнякові скелі – Дива, Кішка, Крило Лебедя.
Гора Кішка – ландшафтний та історико-археологічний пам'ятник. Піки й скелясті стінки, кам'яні хаоси й глибокі ущелини надають цій горі неповторного вигляду. Екскурсію на гору, що в профіль дійсно нагадує готову до стрибка гігантську кішку, можна здійснити просто з шосейної дороги.
На горі Кішка знайдено залишки укріпленого поселення, що належало древнім жителям півострова – таврам. Археологи знайшли тут декілька десятків поховань у вигляді кам'яних ящиків, в яких було знайдено бронзові браслети, кільця та інші прикраси.
В районі Сімеїзу збереглися й залишки середньовічних кріпосних стін, руїни монастирів і генуезького сторожового укріплення.
Околиці Сімеїзу відомі своїми науковими закладами. Вище від шосе видно куполи Сімеїзької обсерваторії, створеної в 1900 році, а на захід, ближче до моря, – корпуси Чорноморського відділення Морського гідрофізичного інституту АН України. Саме тут відкрито цікаве природне явище, яке отримало назву "голос моря", – породжені морськими штормовими хвилями інфразвукові ефекти.
На захід від Сімеїзу Південний берег Криму звужується, схил, яким проходить автодорога, стає крутішим. Рідше зустрічаються населені пункти і курортні комплек-си. Справа від дороги нависає майже меридіально-витягнутий хребет Пиляки – пам'ятник середньоюрського вулканізму в Криму. Трохи західніше, під обривами го-ри Спіради, що нагадують величезний кам'яний орган, видно велику скелю Біюк-Ісар (734 м), що супроводжується шлейфом великих уламків вапняку.
Поблизу с. Оползневого в 1786 році утворився величезний зсув, що викликав обвал каміння. Тепер тут велике "Кам'яне море", заросле подекуди кущами та деревами.
Дедалі ближче до дороги підступають обриви Головної гряди. Над селищем Санаторним (воно нижче від дороги) у безперервному ланцюгу гір знаходиться перевал Чортові сходи. Ним користувались ще римські легіони, що прямували з Херсонеса до фортеці Харакс на мисі Ай-Тодор. Виходи пластів вапняку нагадують сходи, що круто піднімаються до перевалу.
З дороги майже не видно невеликі селища Санаторне і Форос – вони на узбережжі. Перед Форосом шосе проходить тунелем, пробитим у вулканічних породах гори Дракон.
Над Форосом дорога роздвоюється. Якщо ви захочете проїхати старим шосе Ялта-Севастополь, то воно підіймається до Байдарського перевалу (527 м), прикрашеного аркою у вигляді античного портика. Байдарські ворота споруджено у 1848 році на честь закінчення будівництва дороги. Під самим перевалом на мальовничій скелі притулилась Фороська церква, побудована в кінці минулого століття.
За Байдарським перевалом лежить північний лісистий схил Головної гірської гряди. Дорога веде спочатку у велику котловину, до села Орлиного, а потім через Перовський перевал – на 60-му кілометрі від Ялти – до селищ Гончарне й Резервне.
Нова автотраса Форос-Сарич-Ласпі проходить південніше, огинаючи масив Челебі, під обривами якого видніються величезні брили, мабуть, найбільші на півострові.
Біля моря видно невелику башту – маяк, встановлений на мисі Сарич. Це найпівденніша точка Криму і всієї України. Проїдемо ще трохи – і відкривається панорама Ласпінської бухти, обрамленої гірським півколом. На заході – мис Айя, над яким здіймаються стіни масивів Куш-Кая і Кокія-Кая. Тут знаходиться один з пам'ятників природи – реліктовий гай сосни Станкевича. В минулому ця ендемічна для Криму сосна з темно-зеленою хвоєю була тут дуже поширена. В районі мису Айя сосна Станкевича добирається гірським схилами до висоти 300 м, утворюючи місцями значні зарості на неприступних скелях. Окремі дерева досягають віку більше 200 років.
Автотраса огинає півколо амфітеатру і, пробігши під протикаменепадною естакадою, підводить до оглядового майданчика поблизу Ласпінського перевалу. За перевалом дорога віддаляється від побережжя і долиною Хайту, уже на північному схилі Головної гряди, в оточенні густих дубових і ялівцевих лісів, прямує до Севастополя.
По Сухоріченській долині, обсадженій виноградниками об'єднання "Золота балка", автотраса наближається до Сапунгори.
На її вершині височить обеліск Слави на честь битви за Севастополь у Другій світовій війні, поряд – будівля діорами "Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року", відкрита експозиція бойової техніки тих часів.
Ліворуч від траси у затишній бухті лежить невелике місто-супутник Севастополя – Балаклава. Чудову Балакпавську бухту люди заселяли ще за сивої давнини. Ці місця згадував ще Гомер, описуючи мандри Одісея. В середні віки тут стояла генуезька фортеця Чембало.
За Сапун-горою відкривається панорама міста Севастополя – давнього міста та значного морського порту на півдні України. Місто знаходиться у південно-західній частині Кримського півострова, в гористій місцевості, багатій зручними бухтами. Тут проживає близько 300 тис. населення.
Севастополь засновано як фортецю і головну базу Чорноморського флоту в 1784 році. В перекладі з грецької його назва означає “Місто величі, слави”.
Славетну історію Севастополя увічнено в багатьох музеях і пам'ятниках. Севастопольська земля зберігає близько 1800 історичних пам'ятників.
Найцікавішим пам'ятником давнини є Херсонеський історико-археологічний музей. Він знаходиться на березі Стрілецької бухти. Музей складається з двох відділів: античного та середньовічного й відображає історію Херсонеса-Корсуня з V ст. до н. е. по XV ст. н. е. До музею прилягає городище Херсонеса з розкопаними вулицями, міськими житловими будинками, сільськими садибами, храмами і театром, у якому навіть ставлять вистави сучасні актори...
Херсонес було створено вихідцями з Давньої Греції, які збудували на севастопольській землі квітуче місто-державу, що функціонувало на засадах античної демократії. У музеї Херсонеса зберігається викарбуваний в камені текст присяги громадянина древнього міста, яка вражає й сьогодні.
Зараз створюється Національний заповідник "Херсонес Таврійський" за допомогою експедиції американських археолбгів з Техаського університету, які працюють у Херсонесі з 1992 року.
Неподалік Херсонесу височить пам'ятник великому київському князю Володимиру, який прийняв хрещення на цій землі.
Крім Херсонесу, у Севастополі варто оглянути музей "Панорама оборони Севастополя 1854–1855 p.p.", Британський кримський військовий меморіал, Музей історії Чорноморського флоту, а також чудовий Севастопольський акваріум з великою колекцією чорноморської фауни.
У самому кінці Великої Севастопольської бухти, де в неї впадає річка Чорна (Чоргунь), розташовано невелике місто Інкерман, супутник Севастополя, засноване у VI ст. У місті збереглися залишки середньовічної фортеці Каламіта.
Сучасну славу цьому містечку приніс Інкер- манський завод марочних вин, що продовжує традиції севастопольського виноробства, розпочаті ще давньогрецькими колоністами у V ст. до н. е.
Втім, час прощатися з Севастополем, прощатися з морем. Наш шлях – до Сімферополя через Бахчисарай.
Місто Бахчисарай лежить на межі Зовнішньої та Внутрішньої гряди Кримських гір. В середні віки це була столиця Кримського ханства, яке з Україною єднала довга й важка історія крові, сліз, а інколи й військового співробітництва.
У місті зберігся палац кримських ханів, де нині працює музей. Тут є ханський гарем, зали ради та суду, золотий кабінет. На-адлацовому подвір'ї ллє "сльози" відо-мий фонтан, оспіваний поезією Олександра Пушкіна та Адама Міцкевіча. У кімнатах музею зібрано старовинний одяг, шкатулки, прикраси, предмети побуту, зброю XVIII ст. У літній альтанці туристів вражають тонкі узори відомого зодчого Омера. Добре зберігся чудовий портал палацу, створений відомим італійським зодчим Алевізом на початку XVI ст.
Неподалік Бахчисараю розташовано кілька середньовічних укріплень, які зараз об'єднують загальною умовною назвою "Печерні міста Криму". Наприклад, печерний Успенський монастир виник більше тисячі років тому, коли візантійські монахи, що ховалися від переслідувань влади, висікли в скелях печери-келії. Неподалік вражає своїми висіченими у скелях келіями та великим печерним храмом монастир Челтер. А поряд збереглася кругла оборонна башта Сюйренської фортеці. Час зруйнував наземні споруди печерних міст. Печерна фортеця Чуфут-Кале виглядає краще від інших: збереглось декілька будівель. Лише незначні залишки їх вціліли від фортеці Тепе-Кермен. Місто Ескі-Кермен розміщене на довгому вузькому плато Мангуп, в минулому столиця незалежного князівства Феодоро – найбільше з печерних міст Криму.
В Соколиному (Бахчисарайський район) функціонує кримсько-татарський культурно-етнографічний центр.
От і закінчилась наша мандрівка.
На жаль, невеликий розмір путівника не дозволяє описати більше цікавих місць Придніпров'я та Криму. Ми намагались познайомити вас із найвизначнішими місцями і населеними пунктами уздовж "Зеленого коридору" та "Екологічного кільця". Якщо вам сподобалась наша подорож, приїздіть до нас ще, – і ми розкажемо вам більше. А на спогад хай залишиться вам тепло сонячних кримських обіймів і тонкий аромат кермеку – маленької квітки таврійських степів.
Автори тексту Сергій та Любов Пономарьови
