Як стверджують археологи, перші люди жили на території сучасного Львова ще за 15 тисяч років до н. е. А місто, на думку істориків, з’явилося у середині XII століття, коли слов’янське городище перетворилося на могутнє місто-фортецю.
Перша письмова згадка про місто датується 1256 роком. Засновником міста вважають галицько-волинського князя Данила, що пізніше був коронований і перетворив своє князівство на королівство. За легендою свою назву місто отримало від імені сина князя Данила — Лева, який з волі батька став його власником. На горі, яка нині носить назву Високий Замок, спорудили дерев’яний княжий замок, навколо якого простяглися передмістя з будинками ремісників та селян. Укріплення, збудовані навколо Львова, були дуже міцними. У 1283 році вони витримали облогу татаро-монгольських військ під керівництвом хана Телебуги.
Всього за 317 років (з 1387 до 1704 року) мешканці Львова, витримавши близько сотні ворожих нападів, не дозволили жодному загарбникові ступити на територію міста. Завдяки зручному розташуванню на перехресті торгових шляхів місто швидко розвивалося, ставало економічним та культурним посередником між заходом та сходом. Занепад Київської Русі, княжі міжусобиці та постійні війни із західними сусідами, поляками та угорцями, значно послабили могутність Галицько-Волинського королівства. У 1340 році війська короля Польщі Казимира Великого захопили Львів. Упродовж 1349-1387 років уся територія Галичини опинилася під владою Польщі.
У 1356 році Львів отримав магдебурзьке право. На місці зруйнованого дерев’яного княжого замку Казимир Великий збудував новий, кам’яний, що був одним з найкращих зразків оборонного зодчества тієї доби. За час свого існування твердиню на Високому Замку лише одного разу було здобуто: у 1648 році козацькими військами під керівництвом полковника Максима Кривоноса. Замок використовувався і як в’язниця. У 1410 році тут утримували полонених у битві під Грюнвальдом лицарів-хрестоносців. У XIX столітті серед жителів Львова ходили чутки, що в дощову ніч на Високому Замку можна побачити привида лицаря-хрестоносця, який мовчки дивиться в далечінь. Упродовж XIII-XIV століть у Львові оселялися представники різних народів, що утворювали окремі міські квартали: українці-русини, поляки, німці, вірмени, євреї. Львів швидко перетворився на міцно укріплену кам’яну фортецю. Це було зумовлено частими нападами татарських загонів, що вперше з’явилися під мурами міста у 1438 році. Захопити Львів не вдалося жодного разу. За тогочасним звичаєм, усі ремісничі цехи міста були зобов’язані утримувати власну оборонну вежу. У середині XV століття їх налічувалося 18. До оборони міста було залучено артилерію, яка частково виготовлялася львівськими зброярами, славними своїми виробами. Вхід у Львів був лише через Галицьку і Татарську брами, які не збереглися до нашого часу. Іншими входами були Босяцька й Єзуїтська хвіртки.
З XVI століття львівські будівлі набирають не лише оборонного значення, але й декоративного. Місто стало об'єктом уваги відомих європейських архітекторів. Військові потреби в архітектурі вдало поєднуються з художнім оформленням. Відносний спокій Львова порушили події українсько-польської війни 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. У вересні 1648 року козацькі війська та татарська орда Тугай-Бея облягли місто. Козаки захопили Високий Замок і позбавили мешканців міста води. За легендами польська шляхта і монахи-бернардинці знищили керівників української громади міста, що могли допомогти козакам. Козакам вдалося захопити ряд стратегічних висот навколо Львова і розташувати на них гармати. Львів опинився перед загрозою знищення. Козаки не стали штурмувати міста. Узявши від львівської шляхти велику контрибуцію, козацькі війська відступили, не зруйнувавши міста.
Через сім років, у 1655 році, козацькі війська знову опинилися під містом, проте Львів, як і попереднього разу, відкупився від руйнування. Чергові випробування розпочалися для Львова у 1672 році, коли після розгрому найпотужнішої в Україні твердині свого часу — Камянця-Подільського — 200-тисячна турецька армія взяла Львів у облогу. Оборонці, кількість яких не складала й 1500 бійців, чинили мужній опір нападникам. Не змігши взяти міста боєм, турки розпочали копати таємний підкоп, однак загін яничар засипало обвалом. Тіла нападників було знайдено в кінці XIX століття під час прокладання трамвайної лінії. У 1695 році відбувся останній напад татарської орди на місто, мужньо відбитий військами гетьмана Станіслава Яблоновського. Однак старих ворогів змінили нові. У 1700 році Королівство Польське підпалило місто, завдавши йому великих збитків. З цього часу почався період занепаду Львова як міста-фортеці. З розвалом Королівства Польського Львів опинився у складі Австрійської імперії.
Місто на півстоліття перетворилося на відсталу окраїнну провінцію імперії. Протягом перших десятиліть австрійського панування було повністю знищено непридатні для оборони старовинні фортифікації. На їхньому місці були збудовані нові австрійські інженерні споруди оборонного значення, у тому числі знаменита львівська Цитадель (1852-1854). «Весна народів» 1848 року, що збудила масові повстання в європейських країнах, не пройшла і повз Львів. У місті почалися заворушення, що призвели до обстрілу мешканців у жовтні 1848 року австрійськими військами. «Весна народів» стала переломним моментом у розвитку міста та краю в цілому. З прийняттям нової конституції імперії, розширенням прав і свобод громадян і скасуванням кріпацтва почався стрімкий злет розвитку культури, науки і мистецтва. Львів знову відвоював колишню славу культурного центру Східної Європи. У 1918 році був столицею Західноукраїнської Народної Республіки.
