Воютин виник у першій половині XVI століття. Село розташоване на південний захід від Луцька і за 13 кілометрів – від залізничної станції Несвіч. Сільській раді підпорядковані населені пункти Воютин, Гать, Тертки, Чорний Ліс.

Найдавніші письмові згадки про Воютин відносяться до 1545 року, коли село було власністю Семена і Гаврила Воютинських.

До 1632 року повним власником сіл Воютин, Гать, Білосток став Семен Гулевич. Рід Гулевичів довго тримав воютинські володіння.

Легенди переказують, що село не один раз палили татари, що під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти через Воютин, Гать, Сьомаки влітку 1651 року проходили козачі частини, а населення покозачилося.

З XVIII століття більшою частиною Воютина володіла родина Фелінських. Тут деякий час жив і писав твори відомий польський літератор Алайзи Фелінський (1771-1820) – автор патріотичної трагедії "Барбара Радзивілл". З 1811 року тут жила і працювала польська письменниця, організатор жіночої нелегальної організації "Співдружність польського народу" Сва Фелінська (1793–1859), яку царизм засудив на довічне заслання в Сибір. Вмерла у Воютині, похована у селі Скірче.

В кінці XIX століття в селі було 133 доми і 806 жителів. Землями володіли, крім Фелінських, пани Седлецький і Юнівський. На початку XX століття найбільше володіння було у З. 3. Квятковського – 160 десятин.

У 1903 році у Воютині побудовано дерев’яну Свято-Покровську церкву, а в 1905 – школу (вчителем був С. О. Горобець).

Під час Першої світової війни і проходження через Воютин лінії фронту, половину села було спалено.

В часи польської окупації Волині 1920–1939 років у селі діяли різні громадсько-політичні організації: "Просвіта", "Сільський господар", з 1928 року – організація КПЗУ, пізніше – осередки Української соціал-радикальної партії, ОУН.

Завжди чимало глядачів збирав гурток художньої самодіяльності, який ставив п’єси української класики – "Наталку Полтавку", "Назара Стодолю".

З приходом Червоної Армії в селі створено колгосп імені Чапаева (весна 1940 року), націоналізовано панську землю.

Воютинці активно боролися проти німецько-фашистських загарбників. 199 з них воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 47 – загинули в боях. їх пам’ять увіковічнена в меморіальному комплексі, побудованому в селі 1980 року.

Після війни, в 1948 році, відроджено колгосп імені Чапаева, згодом – колективне господарство "Дружба". Побудовано нову двоповерхову загальноосвітню школу, будинок культури, дитячий садок, асфальтовано дорогу до Воютина і Гаті, посаджено парк. У 1996 році село газифіковано. Тут є бібліотека, торгові заклади, відділення зв’язку.

Тісно співпрацює з місцевим сільськогосподарським приватним підприємством “Дружба” воютинська школа, яка внаслідок такої співпраці живе і розвивається. З ранньої весни і до пізньої осені школа потопає у цвітінні квітів. Різнобарв’я кольорів милує око не тільки вчителів та учнів, а й односельчан.
Гордістю школи є комп’ютерний клас та прекрасне внутрішнє оформлення.

На базі Воютинської школи проводяться семінари та наради районного, обласного та всеукраїнського рівнів.

Роки незалежності дали рцзквіт кмітливості та господарської думки селян. Нині замість колишнього колгоспу "Дружба", що був одноосібним хазяїном воютинської землі, діє сільськогосподарське приватне підприємство "Дружба", яке очолював знаний в області господарник Богдан Здрилюк, кілька фермерських господарств, успіхи яких є добрим прикладом для тих, хто хоче працювати самостійно.


    фейсбук