БОЖА МУХА

Бджола вважається райським створінням, занесеним на землю райським Деревом життя. З її появою ще у первопочині світу, коли, як співається у стародавніх колядках, вона винесла "святий воскочок" з-під первісних вод, бджолу почали вважати Божою мухою, слугою Божою, бо вона виконує Божі доручення та збирає поживу для богів.

Мед і віск збирається з квітів, у яких, за стародавніми віруваннями, народжуються діти відтіля й приходять на Божий світ. Ця божественна їжа душ-духів, прихильних та добрих до людей, є також їжею душ родителів-прародителів. Оскільки бджолиний "воскочок" призначений для виготов­лення свічок, святий вогонь яких має чудодійну силу, то віск почали вважати найвищою жертвою небу. Запалена свічка то частинка сонця, тому й стала символом бога урожаю Спаса. Ось чому бджолиний мед і віск призначені для пожертвувань на Святій вечері. Підкидання першої ложки куті до стелі має ритуальне значення і пов'язане з бджільництвом: "щоб бджоли роїлися" та "щоб рої сідали", при чому бджоли, зі своїм незрівнянним господарським і суспільним ладом, разом з господинею роя маткою складають собою велику рідню, що є чудовою аналогією до святого великородинного збору всього оріанського племені у Святий вечір на Різдво.

Господар обов'язково приходить до бджілок з привітанням на Різдво молодого сонця Болеича, на Новий рік породин місяця; з "Трійцею" на Водохреще та на інші великі свята. "Трійця" то три грубих свічки з воску, прикрашені квітами; за віруваннями предків, вона знаменує Сонце-Небо, Землю-Матір та Царицю-Водицю. Ні одне свято не відбувається без воскових свічок. Воскова свічка оберігає під час великої громовиці; її запалюють при пологах, аби породілля скоріше та з невеликим болем "розрішилась"; світять свічки під час Багатої та Голодної куті; запалюють їх і при хрещенні дітей; їхній вогонь є символом плідності, тому їх запалюють і на весіллі; зі свічкою вирядлсають покійника, бо лише запалена воскова свічка освітлює дорогу на той світ. Тому колена бабуся, навіть найбідніша, прагнула за своє лсиття придбати кусник воску, щоб, коли вмиратиме, горіли воскові свічки. З воску робили різні мазі-спуски для лікування; воском писалися і писанки...

Особливу любов до бджіл виявляли дідусі-пасічники. Ними в давнину були лише чоловіки похилого віку, від 60 до 100 років. Були ці дідусі у кожному селі у великій пошані. Недаремно приказка говорить: "Бджола Божа мушка, пасічник—Божий чоловік", а праця збирачів меду то справа "богоугодна". Пасічники вважали, що Божі мухи випросять для них у Бога прощення за їхні гріхи.

Дідусі-пасічники в усі великі та урочисті дні влітку й узимку ходили до бджілок, бо вірили, що Божі мухи їх розуміють і слухаються. Вони досконало знали усі звички з життя бджіл: знали, які запахи та кольори бджоли люблять і які не люблять; знали, що спокійних людей бджоли не кусають; знали, що не люблять вони крику, жвавих рухів; особливо ж не люблять, коли до них приходять у "кудлатому чи волохатому". Ще з тих стародавніх часів прийшло прислів'я: "Працьовитий як бджілка", а про ледачих людей пасічники казали: "То трутень: він ні про що не дбає".

Бджолина сім'я нараховує в середньому кілька тисяч бджіл. У сім'ї є матка і близько сотні трутнів. Трутні бджолині самці, призначення яких запліднювати неплідних маток. Усі інші бджоли—трудівниці. Рій не пролсиве довго без матки і трутнів, а тому "членам царського сімейства" приділяється значна увага.

У давнину дикі бджоли будували свої гнізда в дуплах дерев, у печерах та щілинах скель. Вулик у дуплі дерева на корені називається "бортю", а саме бджільництво колись називалося бортництвом. З плином часу різані з дерев борті люди почали розміщувати на землі, поближче до обійстя, і назвали їх вуликами-дуплянками, або колодами. З прирученням бдокіл вертикальні та горизонтальні колоди все більш удосконалювались, обладнувалися рамками. У нерозбірних вуликах не можна було одерлсувати якісного меду; а коли у важких колодах закурювали та вирізували мед, знищувалася значна частина роботящої сім'ї, а разом з цим і гніздо рою. З удосконаленням вуликів почали збирати високоякісний мед.

Укус бджіл вважається цілющим від деяких хвороб. Хворі "на ломоту кісток" ревматизм відчували себе значно краще після укусу бджіл. З сивої давнини наші прародителі влсивали мед як надійний засіб поновлення сил, що додавав бадьорості та виліковував від простудних захворювань. Мед вживали і при дитячих хворобах: корі, кашлі, простуді тощо. З меду варили і міцні напої, які вживали на тризнах, весіллях та на всіх святкових урочистостях. Іноземний мандрівник Ібн-Руста, побувавши на оріанській землі, у IX столітті писав, що дажбожичі на рік по небіжчикові беруть кухлів по 20 меду, несуть на могилу і всією родиною розпивають.

Найбільшим святочним днем у пасічників був день Зосима Бджоляра 17 квітня, а ще раніше, 17 березня, день Теплого Олексія, але тоді не завжди буває сприятлива погода. В це велике і радісне свято пасічники виставляли вулики на бджільнику і молилися про бджолині рої та просили бджолу, щоб злітала до моря та принесла золоті ключі від довгожданного літа.

Перше збирання меду відбувається на Малого Спаса (1 серпня). У цей день уперше їдять мед з маковими пряниками. На Великого Спаса (6 серпня), збирають мед вдруге, освячують його та їдять з яблуками і грушами.

Опікуються бджілками святі Зосим і Саватій. Починаючи з 19 вересня, упродовж тижня пасічники готували вулики до зими, а на саме свято Пасічників, 27 вересня, заносили їх у темники-омшаники, бо незабаром прийде 1 жовтня, ще одне велике свято Матері-Землі, коли земля починає вкриватися падолистом та лягає відпочивати до весни. Просить Мати-Земля тоді: "Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку, покрий в'ялим листочком, покрий в'ялою квіткою, білою наміткою. Покрий, покрий нивоньку, щоб не боліла їй спинонька, ні спина, ні голова, щоб на весну здорова була. Покрова снігом сипле. Пороша покрова землі..." Так і бджілки відпочиватимуть до тих пір, коли навесні, з першими сонячними променями, дідусь-пасічник іще до сходу сонця, чисто одягнувшись, засвітить цьогорічну трійцю та, взявши свяченої води, потрошку скропить дорогу аж у самий стебник-темник. Темник, або бджільник, це суха, темна, чистенька і досить простора землянка, куди восени ставлять вулики-дуплянки. В ній обов'язково має стояти свята вода, квітка з колосків кропильце, торішня трійця, пахуче бджолине зілля з Купальської ночі, а в пляшечці суміш чарівних вод: купальської роси, стрітенської, благовіщенської, водохрещен-ської та інших.

Підійшовши до стебника-темника, дідусь-пасічник ставав навколішки і проказував молитву: "Добрий день тобі, царице-матко! Хай буде тобі щаслива весна, щасливе літо! Час тобі господарювати, Божим мухам лад давати. Святий Теплий Олексію, чоловіче Божий, благослови мої і чужі Божі мухи, і ви, родителі-прародителі наші, наставте на пожиток і на добро наші й Божі мухи: щоб добре роїлися; щоб рої сідали низько й давалися нам до рук; щоб добрий пожиток принесли і нам, і прародителям нашим, і Богові; щоб чужі бджоли не нападали; щоб лихі люди зла не наворожили... Царице-матко, будь здорова, наставляй своїх мух на працю!"

Це буває в день, коли теплий Олексій-бокогрій зводить зиму нанівець. Дідусі-пасічники кажуть, що і "Божі мухи тоді вранці також моляться богу!"

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ


    фейсбук