РУСАЛКИ
Коли золотолике Сонце-Далсбог іде на спочинок, його заступає Хоре, віддзеркалюючи останній промінь сонця в місяці, і тоді на землю приходить ніч.
Місяць для русалок — то їхнє сонце; коли він світить та з'являються перші зорі, тихої ясної ночі виходять вони зі своїх кришталевих теремів, в яких живуть на дні річок та озер, на шовкові береги і співають чарівних пісень. Русалки — напрочуд ніжні та сумні дівчата, одягнені в довгі, ал<: до п'ят, білі сорочки або зовсім голі, у зелених віночках з осоки чи галузок, з довгим розпущеним волоссям до самих колін. Найбільше їх ясної місячної ночі на Святій неділі у т. зв. "Сухий четвер" — тоді русалки трохи просихають, а то їм весь час мокро. У Зелений четвер, аби не розсердити русалок, жінки не працюють ні в полі, ні в городі. Якщо треба принести води, то до криниці кидають полин.
На перший погляд, русалки такі радісні, безтурботні, що й не сказати, а насправді доля їхня дуже сумна. Саме на Русальний Великдень, коли цвіте жито, наші прародителі поминали своїх предків, а щоб з цвітом не сталось чогось лихого, то просили у русалок захисту, приносячи їм жертви. Вони особливо люблять, коли дівчина таємно від усіх сплете віночок і кине його русалці, а та виконає тоді будь-яке її бажання. Вони — невгамовні та баламутні, сміливо виходять з води і — гайда гуляти по полях і лісах, луках і долинах. Тоді лише нічне Боже Око та зірки бачать, як вони вигойдуються на гілках верболозів, бігають, неначе вітер, у шовковій траві та зеленім лситі, регочуть та кричать.
Русалки — це богині земної води, неназвані маленькі дівчатка, мертво-народжені чи приспані матерями. Існує повір'я: хто вмирає або народжується на Русальний тюкдень — той стає русалкою. Померлі після семи років стають чарівницями, як і їхні сестри — польові русалки, яких називають мавками. Такі дівчатка дулее гарні з лиця, тіло в них блакитно-синє, очі зелені або чорні. Побачивши перехожого, одразу перетворюються в дорослих дівчат. Іноді показуються людям не лише голими, а й у дівочому одязі, у вишиваній сорочці та червоному намисті. Коли ж трапиться комусь зустрітися з русалкою, то не слід тікати — все одно дожене. Та зустріти красуню може лише щаслива людина, і не варто комусь розповідати про зустріч, бо тоді може статися лихо. Особливо русалки полюють на гарних парубків.
Заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши — лоскочуть попід руки; залоскотавши до смерті — тягнуть до себе у воду. Там при місячному сяйві знову бешкетують, як малі дівчатка, плешуть у долоні, розчісують свої довгі коси, плавають, бризкаються, сідають на млинові колеса, пірнають в осяйне мереживо води з криком "ку-ку"; заплутують сітки рибалкам, псують греблі — і вибігають на берег, скачуть одна проти одної, приспівуючи:
Не мий ноги об ногу, Не сій муки на діжу. Ух, ух, солом'яний дух, дух! Мене мати уродила, Нехрещене положила. Земна русалка — це дівчина-красуня, котру дівчата обирають з-поміж себе, її голе молоде тіло прикрашають духмяними квітами та пахучим зіллям. Потім, узявшись за руки, водять кругом неї хороводи. Молодиці і чоловіки у цю пору теж збираються гуртом по хатах, обідають, п'ють міцні напої, справляють проводи русалок.
Русалії — свято веселе, тому супроводжується музикою та танцями, іграми та переряджаннями. Коли до хати вносять зілля, це означає запросити русалок, бо вони живуть у травах і квітах. У перший день запросин дівчата "виводили русалок з села" у поле, де готували обід-тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли, співаючи:
Ой проведу я русалочку до броду, А сама вернуся додому. Ідіть, русалоньки, ідіте, Та нашого житечка не ломіте, Бо наше житечко в колосочку, А наші дівоньки у віночку... Після русалій дівчата кидали віночки на город — на врожай та добробут. Русалки — то душі померлих предків, які виходять з води на землю, аби цвітом бралися посіви, щоб жита родили, бо, де русалки танцюють, там врожай кращий. Вони про це добре знають, а тому вимагають від людей шанобливого до себе ставлення, бо можуть бути і добрими, і злими. Під час Зелених свят поминають утоплених дівчат. Утоплениці — це русалки з довгими зеленими косами, з яких безперестанку струменить вода.
До матері, яка не пом'янула своєї дитини в річницю смерті, русалка буває мстивою, бо їй на тім світі темно, плаче-нарікає вона на свою неньку, що та її не вберегла.
Вшановуючи русалок, приносили їм жертви, як берегиням річок та озер. І нині люди поважають воду, ставляться до неї, як до святої, бо вода, як і вогонь, — то ніби два ангели, що повинні завжди бути в хаті, тому люди і приходять до води молитися, запалюють свічки над криницями, вшановуючи водяних духів. Велику силу має вода на землі!
На Русальному, або, як ще кажуть, Клечальному, тижні русалки люблять залазити на дерева і просять у дівчат полотна, рушників, хусток, сорочок, а потім уночі забирають їх з дерев. Нитки — то для них найкращий дарунок, бо їхнє улюблене заняття у кришталевих палатах — шити і прясти. Іноді вони навіть крадуть прядиво по селах.
Русалки дуже гарні, веселі та співучі, але й небезпечні. Аби вберегтися від водяних красунь, дівчата та жінки носять при собі любисток, полин, м'яту і часник. Коли ж раптом русалка кинеться на дівчину і запитає в неї: "Що твоя мати варила?", то треба сміливо відповідати: "Борщ із полином!" Бо коли чує від неї "Борщ та кашу", то їй тільки цього й треба: засміється — "Ступай у нашу!" — скаже — й залоскоче бідну дівчину, затягне до свого ставка. Щоб русалка не залізла вночі у вікно до хати або навіть якщо вже лізе — скоріше треба покласти на підвіконня полин з часником. Як почує вона їх запах, залається і прожогом втече від хати.
Десятого дня Зелених свят русалки виходять з води, щоб стежити, чи ніхто не працює. Цього дня господарі на межах своїх нив кладуть для них і для польових русалок жертовний хліб, самі ж варять просто неба різні страви і пригощають одне одного, а господині збризкують молоком той шлях, по якому корови йдуть на пасовисько.
Купальської ночі русалки з ім'ям розкладають вогонь біля річок і скачуть через нього, а безіменні посипають собі голови попелом, щоб росло волосся, а тоді знову скачуть у воду. Хто знайде в цю чарівну ніч іскру, яку загубила русалка, або ненароком наступить на неї і вона вчепиться, то матиме великий клопіт. Русалка аж до весняного грому з'являтиметься до того чоловіка і стрибатиме під вікном, вигукуючи:
— Віддай моє!
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ