Природний заповідник, заснований в 1979 р. на площі 28.552 км2 (8.091 км2 з якої — прибережна акваторія Чорного моря), підлеглій Феодосійській міськраді. Назвою Карадаг, що в перекладі з тюркських означає Чорна гора, раніше йменували лише головну і найвищу вершину — гору Свята (577 м).
Це осередок дивної краси скельних накопичень, де чергуються обваль- ні цирки, тріщини, карстові порожнечі, що доповнюються безладно розкиданими вапняковими брилами різної величини в прибережній зоні невеликих бухточок. Це той нечастий у нашому житті випадок, коли природний хаос сусідить з гармонійною мальовничістю. Романтичність і завершеність заповідним пейзажам надає строкатість різноманітної наскальної рослинності, що на невеликих ділянках поступово переходить в степову і чагарникову.
Згодом Карадагом стали називати всю гірську групу, що складається із трьох включених у межі заповідника неоднорідних за походженням і віком хребтів (Береговий, Сюрю-Кая і Балали-Кая, Легенер, Ікилмак-Кая). Серед них найбільший інтерес становить Береговий хребет — фрагмент гігантського вулканічного масиву, основна частина якого нині знаходиться на дні Чорного моря. Південна частина хребта, що стрімко обривається до моря, утворює мудровато-вигадливі вежі, стовпи і піки, якими багатий Карадазький вулканічний масив. Древній вулкан залишив у спадщину і масу коштовних мінералів опал, сердолік, агат, халцедон, трас та ін. Але Карадаг — це не тільки скелі. Тут росте майже половина (1169 видів) вищих судинних рослин Криму. Ліси, що становлять близько 40% заповідної площі, становлять собою посадки граба, ясена і сосни, якими замінили вирубані дубові. Серед представників тваринного світу в заповіднику можна зустріти козулю, кабана, лисицю, куницю, зайця-русака, білку, їжака, ящірок кримську і скельну, вужа звичайного, полоза жовточеревного.
Особливий інтерес у заповіднику становить його прибережна частина, що складається із сірих, віртуозно оброблених природою вапнякових скель звивисту восьмикілометрову берегову лінію з неглибоко врізаними мальовничими бухтами (Карадазька, Розбійницька, Пуццоланова, Прикордонна, Левіна, Блакитна, Барахти і Сердолікова) і гротами (Ревучий, Шайтан). Величні і вигадливі скелі (Левінсона-Лессінга, Іван-Розбійник, Золоті Ворота, Маяк, Сторожова, Парус і Слон) завершують фантастичний прибережний пейзаж, що був безмежно популярним у кінематографістів Радянського Союзу. Важко представити, що вся ця природна естетична пишнота 200 млн. років тому була величезним вогнедишним вулканом, що виливав потоки лави і засипав округу вулканічними бомбами, притрушуючи також великим шаром вулканічного попелу.
