ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР

ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКИЙ МОНАСТИР у Чернігові. Розташований на терасах Болдиних гір. Складається з двох частин – колишнього Іллінського та Троїцького монастирів, об’єднаних ландшафтом та архітектурою в єдиний ансамбль. Початок за літописом було покладено ченцем Антонієм Печерським 1069. Викопані ним та його послідовниками печери поступово розширювалися й перетворилися на багатоярусний підземний комплекс Антоніеві печери. У12ст. було збудовано Іллінську церкву, яка безпосередньо сполучалася зі входом до печер. 1239 монастир зруйнували орди Батия. Відбудований 1649 на кошти сподвижника Б. Хмельницького чернігівського полковника С. Пободайла. 1672 монастир розширено. Будівлі почали зводити на сусідній горі, а монастир дістав назву Троїцько-Іллінського. Першими відомими мурованими спорудами, що збереглися, є трапезна із Введенською церквою та три корпуси келій. Започатковані 1677, вони створили мальовниче барочне оточення головної споруди – Троїцького собору, який був закладений 1679.В 40 pp. 18 ст. територію було розширено на Південний Захід, в зв’язку з чим споруджено дві кутові вежі, 1750 – будинок архімандрита. Остаточно ансамбль склався 1775, коли з північного боку виросла 58-метрова п’ятиярусна дзвіниця, що надала всьому комплексу динамічності і завершеності. У 2-й половині 17ст. монастир – один з центрів українського літописання. В кінці 17 ст. у монастирі склав свою «Хронику» український літописець Л. Боболинський. У 1679 сюди з Новгорода-Сіверського переведено друкарню. Монастир мав велику бібліотеку, де 1776 налічувалося 11 304 книги. У серед. 18 ст. монастирю належало понад 10 тис. кріпаків, 24 села, 30 млинів та ін. 1786 монастир закрито, земельні володіння секуляризовано. З 1790 на території монастиря – резиденція Чернігівського архієпископа. З1967– в складі Чернігівського архітектурно-історичного заповідника. У 1988 переданий Чернігівській єпархії.