Є в древньому Самборі, що на Львівщині, якась неповторна аура, яка робить місто несхожим на інші. А що стосується архітектурних та історичних пам’яток, то у цьому сенсі Самбір вочевидь попереду багатьох інших невеликих міст Галичини.
Одна з них передусім привертає тих вітчизняних і зарубіжних туристів, котрих тут іменують «прочанами» кохання» - храм Різдва Пресвятої Богородиці. Адже в цій церкві зберігаються фрагменти останків покровителя всіх закоханих - Святого Валентина. Архівні документи свідчать про те, що Святий Валентин ще здавна був визнаний покровителем Перемишльсько-Самбірської єпархії. Свого часу у Ватикані вирішили частину мощей і капсулу, в якій зібране святе миро з нетлінного тіла праведника, покласти у саркофаг й відправити у Самбір. Звідтоді ця реліквія тут і зберігається. Наявні джерела повідомляють, що у 1759 р. в Самбір надійшов документ, завірений Папою Римським, який підтверджує її автентичність. Щороку на День Святого Валентина його мощі у скляній скрині виставляють у храмі на видному місці. Молоді люди просять у великомученика подарувати їм, чи повернути кохання, а старші моляться за вірне подружжя для своїх дітей та внуків. Існує повір’я, що кожен, хто доторкнеться реліквії, той спізнається великою любов'ю й матиме щасливу сім'ю.
Сама ж назва міста нібито походить вiд червоної верби (самбiр-дерева), що колись густо росла по берегах Днiстра. Хоча бiльш поширене пояснення «сам-бiр», себто вiд «самих лiсiв», що оточували мiсто. За літописами, після зруйнування татарами давньоруського Самбора (теперiшнiй Старий Самбір) частина його мешканців переселилася вниз по Дністру, де згодом i постало мiсто. В XIV столiттi тутешній замок отримав у подарунок за службу польський воєвода Спитько. Його стараннями й утворене середньовічне ядро Самбора, структура якого збереглася й дотепер. Замок залишив чималий слiд в український iсторiї - тут міський староста Єжи Мнiшек виношував свої амбiтнi плани, пов’язанi з персоною Григорiя Отреп’єва, відомого пiд iменем Лжедмитрiя. Звiдси почався похiд полякiв на Москву, де самозванець сiв на царський престол та обвiнчався з дочкою Мнiшека - Мариною. Щоправда, далi на них чекали самi неприємностi: його - страта, а її - в’язниця.
Центром громадського життя в галицьких мiстах завжди була i є ратуша - будинок управи. Це не просто споруда з вежею на майданi (Ринку), це символ самоврядностi, який мали тiльки «вiльнi королiвськi мiста», об’єкти магдебурзького права. В будь-якому мiстечку, де ратуша збережена, городяни пишаються нею не менше, ніж колись їхні предки. Не є виключенням і самбірська ратуша. З висоти 40 метрів місто — мов на долоні: й рiзнокольоровi кам’янички на Ринку, й вузенькі вулички, що прорізають квартали, розходячись iз площi. Видно звідси й всi храми. Першим лiворуч - костел Iвана Хрестителя, найвища, найвеличнiша й найстарiша споруда в мiстi. Дата на фасадi - 1530. А ключоподiбнi бiйницi в стінах нагадують, що в давнi часи свої переконання треба було боронити не тiльки в переносному сенсi.
Далi за годинниковою стрілкою — костел iз пласким бароковим фасадом. Храм колись належав до єзуїтського монастиря. Монахи достославного ордену прийшли до Самбора 300 років тому, «спонсоровані» брацлавським воєводою. Монастир був найбагатшим у мiстi - володів, крім костелу, колегіуму та гiмназiї, ще й будинками, фільварком у передмiстi, млином, цегельнею, ставами й садами. Пiзнiше костел віддали бернардинам й вiдтодi вiн носить ім’я святого Станіслава. З радянських часів i дотепер у приміщеннях монастиря міститься училище культури, а храм діє і як зал органної музики. Й третя церква — саме та, де зберігається згадана реліквія. Темно-блакитна будівля храму Різдва Богородиці велично виділяється серед міської забудови, слугуючи орієнтиром для гостей міста.
А спускаючись сходами з ратуші, кожен звертає увагу на закритий склом механізм міського «дзиґаря». Виготовив його празький майстер Гейнц. Напевне, майстер був славетний. Годинник встановили на ратушi ще у 1885 році, а вiн iде й донинi. Отже час для древнього Самбора ще не зупинився.
Ігор Галущак
Самбір-Львів
