Столиця України, найвизначніший культурний, науковий, промисловий її центр. Київ – один із стародавніх центрів слов’янства, столичне місто могутньої держави Київської Русі-України, осідок української православної Митрополії. Розташований на берегах Дніпра, нижче гирла Десни.
Історія
Перші на території Києва поселення відносяться до давнього кам’яного віку (40–10 тис. р. до Н.Х.). У 90-х pp. XIX ст. їх рештки виявлені українським археологом В. Хвойком і відомі під назвою Кирилівської стоянки. Датою виникнення старослов’янських поселень, за археологічними даними, слід вважати період не пізніше ІІ–І ст. до Н.Х. Офіційно прийнятою датою народження Києва є 482 р. Засновником визнається князь слов’янського племені полян Кий. Загальновідома легенда про засновників міста братів Кия, Щека, Хорева і сестру їх Либідь, імена яких увійшли до топонімів міста.
В IX ст. Київ став великим політичним, релігійним і ремісничо-торговельним центром Київської Русі-України. У 988 кн. Володимир запровадив у ній християнство як офіційну релігію. Найвизначнішою спорудою цього періоду була Десятинна церква (989–996).
З 1019 князівський престол займав Ярослав, званий Мудрим, який сприяв розвитку культури і освіти. У 1037 споруджується Софійський собор, у 1051 – Печерський монастир, який став найвизначнішим осередком релігійного життя. У Києві створено перший кодекс законів – Руську правду.
Після смерті Ярослава Мудрого почалася міжусобна боротьба за престол. Роздроблена на удільні князівства держава стає жертвою татаро-монгольської навали. У 1240 Київ було майже повністю зруйновано.
У 1362 місто підпало під владу литовської держави. У XIV- XV ст. відбудовується. У 1484 йому надано Магдебурзьке право.
Після Люблінської (1564) та Берестейської (1596) уній зміцнюються позиції католицької та греко-католицької церков, розпочинається польська експансія і рівночасно відновлюється Київська православна Митрополія на чолі з митр. П. Могилою. Кияни активно підтримали національно-визвольну війну гетьмана Б. Хмельницького проти Польщі. У січні 1654 після Переяславської ради місто переходить під владу Московського царства. Україна і відповідно Київ поступово втрачають права і привілеї, а населення денаціоналізується.
У 1708 створюється Київська губернія. Після пожежі 1811 систему прямих вулиць замінено на регулярну. Місто інтенсивно перебудовується.
Триває зміцнення проросійських позицій. У 1834 Київ остаточно втрачає Магдебурзьке право, а 1840 скасовано Литовський статут. За царськими указами всіляко утискуються українська мова, культура.
У 1846–1847 у Києві діє таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське братство, організаторами якого були представники української інтелігенції: М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Білозерський, М. Гулак, О. Маркович. Важливе місце в суспільно-політичному русі Києва посідала в 1863-79 Громада (М. Драгоманов, М. Лисенко, В. Антонович, М. Стариць- кий та ін.).
На поч. XX ст. поширюється друковане слово, виникають українські політичні партії. Підбадьорені поваленням російського царизму 4 березня 1917 вони створили Центральну Раду на чолі з М. Грушевським, С. Єфремовим, В. Винниченком, С. Петлюрою. 5–7 квітня 1917 відбувся Всеукраїнський національний конгрес, який проголосив курс на автономію України і офіційно передав владу Центральній Раді. 22 січня 1918 у Києві було проголошено незалежність Української Народної Республіки. В цей період в Україні виникає вкрай нестабільна обстановка, викликана громадянською боротьбою, діями декількох ворожих армій, зокрема більшовицької та білогвардійської.
Після розпуску Центральної Ради на чолі держави при підтримці Німеччини 28 квітня 1918 стає гетьм. П. Скоропадський. У грудні того ж року влада переходить до уряду Директорії на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою.
Влітку 1920 Київ окуповує більшовицька Росія. За їхнього насильно встановленого режиму у 30-х pp. було знищено ряд визначних архітектурних та історичних пам’яток: Михайлівський, Братський монастирі, Військово-Миколаївський собор, Стрітенську, Притиско-Миколаївську церкви, храми Різдва Христового, св. Петра й Павла на Подолі, Михайлівську браму, Залізну, Константинівську церкви, дзвіницю Кирилівської церкви, Пустинно-Миколаївський монастир на Печерську та ін.
Величезних руйнувань і нищень завдала місту Друга світова війна. Нацисти здійснили масові вбивства цивільного населення. Серед розстріляних в Бабиному Яру євреїв, українців, росіян і інших були українські націоналісти на чолі з поетесою Оленою Телігою. Окупанти вивезли десятки тисяч людей на каторжні роботи до Німеччини.
Невдовзі після відступу Червоної армії радянські агенти висадили у повітря одну з найдревніших пам’яток української культури – Успенський собор Києво-Печерської Лаври, частину Хрещатика.
Київ – один з осередків українського національного й церковно-релігійного відродження та руху опору в період радянського тоталітаризму. Тут відроджувалася у 1920–1930-х pp. УАПЦ на чолі з митр. В. Липківським, створено цілий ряд літературних організацій, театр Березіль. Тут радянська влада влаштовувала чисельні розстріли укр. письменників і визначних культурних діячів. У 1960–1970-их pp. тут лунав голос протесту інтелігенції проти русифікації та комуністичної диктатури.
1976 виникла Українська Гельсінська група. Наприкінці 80-х pp. у столиці набирає сили процес національно-демократичного відродження, утворюються нові громадсько-політичні та культурні організації, зокрема Народний Рух України. Тут 24 серпня 1992 проголошено Акт незалежності України.
Церкви, історичні й архітектурні пам’ятки
Андріївська церква, 1747–1753.
Архітектор І. Мічурін, за проектом В. Растреллі. Стиль барокко. Споруджена на місці Хрестовоздвиженської церкви XIII ст. Іконостас прикрашають різьблений позолочений орнамент, скульптура, живопис. Неодноразово реставрувалася. (Андріївський узвіз, 23. Доїзд метром до ст. «Поштова площа», фунікулером).
Братський монастир, 1616.
До ансамблю входять: академічний корпус (1704–1740), трапезна з церквою св. Духа (XVII–XIX ст.), сонячний годинник (кінець XVIII ст.). Всі архітектурні споруди XVIII ст. – в стилі українського барокко. Тут свого часу містилися Братська школа, Києво-Могилянська академія, Київська духовна академія. Зараз відновлено діяльність академії. На території монастиря було поховано гетьм. П. Сагайдачного (помер 1622), письменника і мандрівника В. Григоровича-Барського (1701–1747).
Серед вихованців і викладачів – Г. Сковорода, архітектор І. Григорович-Барський. (Вул. Г. Сковороди, 2. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
Володимирський собор, 1862-1896.
За проектом І. Штрома і П. Спарро, доопрацьованим О. Беретті. Побудований у псевдовізантійському стилі. Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, виконані у 1885–1896 В. Васнецовим, М. Нестеровим, М. Врубелем, В. Замирайлом, С. Костенком, М. Пимоненком та ін. під керівництвом А. Прахова. (Бульв. Шевченка, 20. Доїзд тролейбусами
No 5, 8, 9, 17).
Воскресенська церква, 1701–1705. В стилі українського барокко. Є частиною прилеглого до Києво-Печерської Лаври ансамблю будівель XVIII ст. (Вул. Січневого повстання, 27. Доїзд тролейбусом Nc 20).
Видубицький монастир, XI ст. Ансамбль пам’яток архітектури ХІ–ХІХ ст. Заснований кн. Всеволодом Ярославовичем як родинний монастир. Тут поховані: Я. Гандзюк (1873–1918), генерал-майор, георгіївський кавалер, командир першого Українського корпусу (1918), розстріляний Муравйовим у Києві; Б. Ханенко (1848–1917), колекціонер, меценат, засновник Київського музею мистецтва, разом із дружиною Варварою (1849–1922), дочкою М. Терещенка; К. Ушинський (1823–1871), педагог, засновник народної школи в Росії, виступав за навчання рідною українською мовою. (Вул. Видубицька, 40. Доїзд тролейбусами № 14, 15).
До ансамблю входять: Михайлівський собор, 1070–1088. Неодноразово руйнований. Після відбудови 1767–1769 набув бароккового вигляду. Збереглися зразки фресок XI ст. та живопису XVIII–XIX ст.
Георгіївський собор, 1696–1701. Стрункі пропорції будівлі і майстерно виконана пластика фасаду надають храму мальовничої художньої виразності.
Трапезна, 1696–1701. Відзначається витонченим ліпленням, подекуди близьким за характером до народної різьби по дереву.
Дзвіниця, 1727–1733. Закладена гетьм. Д. Апостолом. У стилі українського барокко.
Дмитрівська (Костянтина та Олени) церква, 1734. Первісна будівля не збереглася. У 50-х pp. XVIII ст. архіт. І. Григорович-Барський спорудив для неї трапезну в стилі барокко, оздоблену пілястрами, соковитим скульптурним ліпленням.
Нинішня цегляна церква збудована 1865.
Форми пам’ятки відображають традиції української архітектури XVIII ст. (Вул. Фрунзе, 8/6. Доїзд тролейбусом № 18).
Житловий будинок (Замок Річарда Левове Серце), 1902. Стиль модернізованої англійської Готики. Монументальні фасади оздоблені архітектурними еле-ментами фортечно-замкових споруд. (Андріївський узвіз, 15. Доїзд тролейбусами NО 16, 18).
Житловий будинок (Городецького), 1902–1903. Архіт. В. Городецький. У формі куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Фасади оздоблені виконаними з цементу скульптурними прикрасами на міфологічні та мисливські теми (італалійський скульптор Е. Саліа). Інтер’єри розписані під морське дно. (Вул. Банківська, 10. Доїзд метром до ст. «Хрещатик»).
Житловий будинок, 1911. За проектом архітектора П. Альошина. Фасади вирізняються творчою інтерпретацією форм романської архітектури, вишуканістю деталей. В оздобленні інтер’єрів переважають мотиви ренесансу. (Вул. П. Орлика, 1/15. Доїзд метром до ст. «Хрещатик»).
Житловий Будинок, кінець XIX ст. В дтилі палацової архітетури. Фасад оздоблено рустом. Інтер’єр прикрашено мармуром, різьбленням, да інкрустацією. Значну художню цінність становлять кахляні голландські груби. У 1888–1896 будинок орендував київський генерал-губернатор. Нині тут Спілка письменників України. (Вул. Банківська, 2. Доїзд метром до ст. «Хрещатик»).
Золоті ворота, 1017–1024. Головна урочиста брама давнього Києва. Про їх будівництво згадується в літописі під 1037. Входили до оборонної системи міста, створеної Ярославом Мудрим. Зруйновані 1240 татаро-монгольськими нападниками. У 1648 біля Золотих воріт кияни зустрічали полки Б. Хмельницького. У 1750 ворота засипані землею. У 1837 розкопані і укріплені. У 1982 над руїнами Золотих воріт зведено павільйон, що відтворює пам’ятку вірогідно у первісному вигляді. (Вул. Володимирська, 35. Доїзд метром до ст. «Золоті ворота»).
Іллінська церква, 1692. Тридільна одноповерхова споруда з високою банею. На початку XVIII ст. поряд зведено невелику дзвіницю з наметовим верхом і бароккову браму, а в першій половині XIX ст. до церкви прибудовано класичної форми притвор і приділ. Віднайдені фрагменти розпису XVIII ст. (Вул. Почайнинська, 2. Доїзд автобусом NО 62).
Інститут шляхетних дівчат, 1838–1842. За проектом архітектора В. Беретті в стилі пізнього класицизму. До 1917 тут містився навчальний заклад, за радянського періоду – різні установи, зокрема НКВД, в застінках якого було замордовано багатьох діячів української культури та науки. Нині – міжнародний Центр культури і мистецтва. (Вул. Банківська, 1. Доїзд метром до ст. «Майдан Незалежності»).
Києво-Печерська Лавра. Український православний монастир, заснований 1051 монахами Антонієм і Феодосієм. В XI ст. став центром поширення і утвердження християнства в Київській Русі-Україні. В монастирі працювали літописці Никон, Нестор, Сильвестр, художники Аліпій, Григорій, лікар Агапіт. У 1240 був зруйнований і пограбований татаро-монгольським військом Батия. Така ж доля спіткала його 1480. У 1615 в ньому діє друкарня. В кінці XVI ст. отримує титул Лаври. Архітектурний ансамбль повністю сформувався у середині XVIII ст. Більшість споруд у формах українського барокко. Ансамбль органічно пов’язаний з рельєфом і формує вражаючий красою і величчю силует Києва з боку Дніпра. В 1926 на території Лаври відкрито історико-культурний заповідник.
Тут поховані В. Кучебей, І. Іскра і горезвісний П. Столипін (1862–1911), голова Ради Міністрів Росії; Д. Щербаківський (1877–1927), археолог та видатні церковні діячі. (Вул. Січневого повстання, 21, 25. Доїзд тролейбусом NО 20).
До складу ансамблю входять: Успенський Собор (руїни), 1073–1078. Перша кам’яна споруда Лаври. Був головним храмом монастиря. За свою багатовікову історію неодноразово зазнавав руйнацій, перебудов і добудов. В листопаді 1941 собор висадили у повітря агенти НКВД.
Велика дзвіниця, 1731–1744. Найвища монументальна споруда (96 м) в Україні, композиційний центр Лаври. Побудована в класичних формах за проектом І. Шеделя замість дерев’яної. Складається з чотирьох ярусів. На перших двох містилася бібліотека, на третьому – 13 дзвонів (збереглося 3), на четвертому – куранти.
Троїцька Надбрамна церква, 1106–1108. Над головним входом до монастиря. Після зруйнування у 1240 Успенського собору була головним храмом монастиря. Унікальна пам’ятка українського мистецтва XVIII ст. Має яскравий настінний живопис, багатий на місцеві типажі, історико-етнографічний матеріал та народні традиції. Підлога храму вистелена фігурними чавунними плитами.
Миколаївська церква, кінець XVII ст. В стилі українського барокко. В другій половині XIX ст. добудовано другий поверх. Належала Микільському шпитальному монастиреві, заснованому у XII ст. колишнім чернігівським кн. Святославом Давидовичем, названим Святоша, а в чернецтві – Микола, для хворих ченців. Згодом тут знаходили притулок козаки похилого віку.
Всіхсвятська церква, 1696–1698. Над Економічною брамою. Українське барокко. На початку XX ст. інтер’єр було розписано сюжетним і орнаментальним олійним живописом. Виявлені залишки розпису XVII ст. Дерев’яний різьблений позолочений іконостас XVIII ст. Одна з кращих пам’яток українського барокко.
Церква Різдва Богородиці, 1696. На місці стародавньої однойменної церкви. Дерев’яний іконостас виконано 1784 у стилі рококо. Мав срібні карбовані царські врата роботи Г. Чижевського. Інтер’єри розписані у 1817 І. Кв’ятковським.
Хрестовоздвиженська церква, 1700. На місці дерев’яної. У 1769 встановлено різьблений позолочений іконостас (майстер К. Шверін). У 1839 добудована трапезна. Інтер’єр розписано у XVIII ст. і в 1816. Сюжетний живопис виконано 1894 художником Д. Давидовим. Головний південний вхід пишно прикрашений ліпленими гірляндами в дусі народного декоративного мистецтва XVIII ст.
Дзвіниця на дальніх печерах, 1754–1761. Майстер С. Ковнір. Цегляна в стилі українського барокко. Висота 41 м. Пишно декорована ліпленням рослинного орнаменту.
Аннозачатіївська церква, 1679. Над горішнім входом до Дальніх печер. В 1796 дах покрито залізом, а баню – позолотою. У 1810–1819 церкву перебудовали, грушовидну баню було замінено новою, наметової форми. У XIX ст. інтер’єр розписано сюжетним і орнаментальним живописом. Іконостас різьблений, дубовий.
Трапезна палата з церквою Антоньї і Феодосія, 1893–1895. За проектом академіка В. Ніколаєва у старо-візантійському стилі. Двоповерхова споруда, до якої прилягає церква з великим сферичним куполом і п’ятьма позолоченими банями. На початку XX ст. трапезна і церква були розписані художниками І. їжакевичем і Г. Поповим за проектом І. Щусєва.
Ближні печери, 1051. Названі за близькістю до Успенського собору. Перші відомості про них у Повісті временних літ під 1051. В честь одного із засновників монастиря їх також називають Антонієвими. Загальна довжина 228 м, глибина 5–20 м. Підлога у 60-х pp. XVIII ст. вимощена чавунними плитами. Печери спочатку використовувалися як житло, потім як місце поховання. Особливості геологічної структури грунтів і постійна температура сприяли в ряді випадків природній муміфікації тіл померлих. Тут знаходяться 75 поховань, серед яких Антонія, художників Аліпія і Григорія, лікарів Агапіта і Даміана, Нестора-Літописця, церковного і політичного діяча Никона, єпископа Симона та ін. В Ближніх печерах збереглися три підземні церкви: Введенська, Антоніївська (XI ст.) і Варлаамська (1641). Всі вони мають мідні позолочені іконостаси роботи київських майстрів Ф. Коробки і 3. та Ю. Бризгунових (1813–1819).
Дальні печери, 1051. Вперше згадуються в Повісті временних літ під 1051. За іменем одного із засновників монастиря мають назву також Феодосіївських. Довжина 280 м, глибина 5–20 м. У 1826 підлога встелена чавунними плитами. Мають 45 поховань. В печерах є 3 церкви: Різдва, Феодосіївська з мідними іконостасами XVIII ст. та Благовіщенська з дерев’яним іконостасом поч. XX ст.
Крім вище згаданих пам’яток у Києво-Печерській Лаврі широко представлені зразки цивільної архітектури XVIII–XX ст. і фортифікаційних укріплень 1698–1701.
Кирилівська церква, серед XII ст. Збудована дружиною чернігівського кн. Всеволода Ольговича – Марією (як собор родового монастиря). УХІІ–ХІІІ ст. храм був князівською усипальницею. Спочатку церква була хрестово-купольною спорудою, увінчаною однією банею. Сучасний її вигляд з характерними рисами українського барокко сформувався в серед. XVIII ст. внаслідок перебудов за участю І. Григоровича-Барського. Інтер’єр прикрашає фресковий розпис XII ст. (близько 800 кв. м). Представлений олійний живопис XVII–XIX ст. Особливий інтерес викликають композиції, виконані М. Врубелем. (Вул. Фрунзе, 103. Доїзд тролейбусом NО 18).
Кловський палац, 1752–1756. Збудований за проектом Й. Шеделя П. Неєловим. Закінчив будівництво С. Ковнір, який вніс елементи української народної архітектури. Інтер’єр палацу розписано 1757. Зараз тут музей історії Києва. (Вул. П. Орлика, 8. Доїзд до ст. метро «Хрещатик»).
Маріїнський палац, 1745–1752. У будівництві брали участь архітектори І. Мічурін, П. Неєлов, І. Григорович-Барський. Фасади й інтер’єри палацу відзначаються багатством декору. Названий на честь дружини Олександра II імператриці Марії. Тепер використовується для проведення офіційних заходів. (Вул. Грушевського, 5. Доїзд тролейбусом № 20, автобусами Nо 15, 62).
Будинок музею українського образотворчого мистецтва (колишній Старожитностей і Мистецтва), 1897–1899. Архіт. В. Городецький, Г. Бойцов, в стилі давньогрецького храму. Пам’ятка архітектури т. зв. ретроспективного напрямку. (Вул. Грушевського, 6. Доїзд тролейбусом No 20).
Будинок учителя (колишній Педагогічний музей), 1911. Добудований у 1935–1937 архіт. П. Альошиним. Споруда в архітектурно-художніх формах неокласицизму. З 1912 діяв Педагогічний музей. У 1917–1918 pp. тут працювала Центральна Рада Української Народної Республіки, яка 22 січня 1918 у цьому будинку проголосила незалежність України. (Вул. Володимирська, 57. Доїзд тролейбусом Nо 12).
Миколаївський костел, 1899–1909. Споруджений за проектом С. Валовського архіт. В. Городецьким. Відображає структуру і декор Готичних соборів середньовіччя. Зараз тут працює Республіканський будинок органної і камерної музики, проводять богослужіння українські римо-католики. (Вул. Червоноармійська, 61. Доїзд тролейбусом Nо 11, 12).
Церква Миколи Доброго (дзвіниця), 1716. Не збереглася. Пам’ятка відіграє важливу роль у ансамблі історичної частини Подолу. (Вул. Зелінського, 6. Доїзд метром до ст. «Поштова площа»).
Набережно-Микільська церква, 1772–1775. За проектом архітектора І. Григоровича-Барського в стилі українського барокко на місці дерев’яної. Відзначається витонченістю архітектурних елементів фасадів та інтер’єрів. Значний художній інтерес становить іконостас у формах пізнього класицизму. Поряд у 1863 збудовано дзвіницю з церквою (архіт. М. Іконников) у т. зв. єпархіальному стилі. (Вул. Г. Сковороди, 12. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
Покровський жіночий монастир, 1889. Головний собор (1899) збудовано архітектором В. Ніколаєвим. До ансамблю входять келії, трапезна, корпус лікарні, брама. (Бехтерівський пров., 15. Доїзд тролейбусами № 16, 18).
Покровська церква з дзвіницею, 1766. За проектом І. Григоровича-Барського в стилі українського барокко. Іконостас виконаний у середині XIX ст. архіт. І. Штромом. Дзвіниця другої пол. XVIII ст., перебудована у XIX ст. (Вул. Покровська, 7. Доїзд метром до ст. «Поштова площа»).
Церква Миколи Притиска, 1631. Споруджена на кошти київського міщанина П. Залізного Гроша на місці однойменної дерев’яної. Хрещата споруда з однією банею у формах українського барокко, кілька разів перебудовувалася. В 1868 до храму прибудована каплиця. (Вул. Притисько-Микільська. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
Олександрівський Костел, 1817–1842. У стилі класицизму. Автор і виконавець проекту Ф. Мєхович. (Вул. Костельна, 17. Доїзд метром до ст. «Майдан Незалежності»).
Софійський Монастир. Ансамбль складався протягом дев’яти століть. До нього входять:
Софійський собор. Споруджувався 1017–1031 в честь перемоги Ярослава Мудрого над печенігами. Головний митрополичий храм Київської Русі-України. Тут відбувалися церемонії посадження послів, збиралися київські віча, тут велося літописання і була створена перша бібліотека. Собор близький до візантійських будівель, але безпосередніх аналогів не має. Первісні форми романського стилю зберігалися до XVII ст. Фасади храму не тинкувалися і були оздоблені декоративними нішами, орнаментом, живописом. В інтер’єрі гармонійно поєднувалися мозаїки з фресковим живописом в художньому стилі, близькому до візантійського столичного. Теми – релігійні та світські. Велику цінність мають декоративні твори XI ст.: крісло митрополита, огорожі хорів. Інтер’єри собору доповнюють фрескові орнаменти, мозаїчні підлоги, мармурові оздоби тощо. Була тут великокнязівська усипальниця, де поховано Ярослава Мудрого, Всеволода, Ростислава, Володимира Мономаха (зберігся лише саркофаг Ярослава Мудрого).
Після татаро-монгольської навали 1240 собор поступово руйнувався. У XVI ст. тут служили греко-католики. В 30–40-х pp. XVII ст. київський митрополит П. Могила заснував у соборі чоловічий монастир. До реставраційних робіт він залучив італійського архіт. О. Манчіні. В 1685–1707 собдр відбудовано у формах українського барокко. Барокковий іконостас виконано 1731–47. Софійський собор належить до шедеврів світової архітектури. (Вул. Володимирська, 24. Доїзд тролейбусами Nо 2, 12, 16, 18).
Дзвіниця, XVIII–XIX ст. Чотирьохярусна. В першому ярусі помітні риси української архітектури кінця XVII поч. XVIII ст., другий і третій – декоровані ліпними оздобами у стилі українського барокко. В четвертому ярусі використані орнаменти у псевдовізантійському стилі. Висота 76 м.
Трапезна церква (ТЕПЛА або МАЛА СОФІЯ), 1722–1730. Неодноразово перебудовувалась, набула бароккових форм.
До монастирського ансамблю входять кілька зразків цивільної та фортифікаційної архітектури XVIII ст.
Церква Спаса на Берестові, 1113–1125. (Вул. Січневого повстання, 15. Доїзд тролейбусом Nо 20).
Трапезна церква Михайлівського монастиря, 1712. У стилі українського барокко на місці дерев’яної. В інтер’єрі живопис XIX ст.
Троїцька церква, 1763–1768. Архіт. С. Ковнір, у стилі українського барокко. У XIX ст. на подвір’ї церкви збудовано дзвіницю, житлові приміщення й трапезну у стилі класицизму. (Вул. Китаївська, 15. Доїзд тролейбусом Nо 1).
Церква Феодосія Печерського, 1698–1702. В стилі українського барокко коштом київського полковника Війська Запорізького К. Мокиївського. Тридільна трибанна церква. (Вул. Січневого повстання, 32/1. Доїзд тролейбусом Nо 20).
Флорівський монастир. Жіночий. Відомий з XV ст. Зберігся архітектурний ансамбль. (Вул. Притисько-Микільська, 5 і Флорівська, 6/8. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
До ансамблю входять: Вознесенська церква, 1722–1732. Є головним храмом монастиря. Шестистовпна триапсидна трибанна споруда. В декорі фронтонів помітні риси народної дерев’яної архітектури. В інтер’єрі зберігся розпис ХІХ–ХХ ст.
Трапезна церква, XVII ст. Перша кам’яна споруда монастиря. Олійний живопис XX ст.
Воскресенська церква-ротонда, 1824. У стилі класицизму. Має досконалі пропорції і форми. Є одним з кращих творів архіт. А. Меленського.
Дзвіниця, 1740. Перебудована 1824. Прямокутна, триярусна споруда з рисами класицизму.
До ансамблю Флорівського монастиря входить також ряд житлових приміщень першої половини XIX ст. Монастир є діючим.
Гостинний двір, 1809. Споруджений архіт. JI. Руска на місці дерев’яного. У стилі класицизму. Зведено лише перший поверх. Вміщував понад 50 магазинів. (Контрактова пл , 4. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
Державний банк. Перші два поверхи збудовані 1902–1905, архітектори О. Кобелєвим, О. Вербицьким, третій і четвертий – 1934 архітектори Кобелєвим, В. Риковим. За своїми художніми якостями – одна з кращих споруд поч. XX ст. (Вул. Банківська, 9. Доїзд метром до ст. «Хрещатик»).
Губернаторський будинок, 1780. Пам’ятка раннього класицизму. (Вул. Січневого повстання, 29. Доїзд тролейбусом № 20).
Будинок музею Т. Шевченка, 1841. Капітально перебудований в 70-ті pp. XIX ст. Набув ренесансного декору. Належав міському голові П. Демидову, згодом – підприємцеві і меценату М. Терещенку. З 1949 – Державний музей Т. Шевченка. (Бульв. Т. Шевченка, 12. Доїзд тролейбусом Nо 9).
Університет, 1837–1843. В стилі пізнього класицизму за проектом архіт. В. Беретті. Завершив О. Беретті. (Вул. Володимирська, 60. Доїзд метром до ст. «Університет», тролейбусом Nо 12).
КЛАДОВИЩА
Байкове
Закладено в грудні 1833 для поховання осіб православного, лютеранського і католицького віросповідань (на спеціальних відокремлених частинах). Відповідно кожна частина мала свої каплиці. В 1884 збудовано кам’яну церкву (архітектор В. Ніколаєв), яка нині діє. Ліворуч від дороги розташоване Старе, а праворуч – Нове (з 1880-х pp.) кладовище. Останнє огорожено кам’яною стіною, яка має входи- брами, стилізовані під церкву, костел і кірху.
Збереглися склепи роботи архітекторів В. Городецького, В. Ніколаєва та ін. Є надгробки скульпторів і архітекторів В. Бородая, І. Гончара, Г. Кальченка, К. Кузнецова, В. Гнєздилова, А. Ігнащенка, Е. Білостоцького, Б. Довганя, О. Скобликова, А. Фуженка та ін. З 1875 вище Байкового кладовища діє крематорій (архіт. А. Милецький), з 1983 існує кулумбарій. (Вул. Байкова. Доїзд трамваями Nо 9, 10).
Лук’янївське
Виникло в 1870-х pp. як центральне. Тут поховано чимало представників козацьких старшинських родів, діячів УНР, а також померлих в’язнів Лук’янівської тюрми. В 1930-ті pp. на доріжках між дільницями в кінці кладовища заривали розстріляних репресованих. (Вул. Шамрила, 7. Доїзд тролейбусом № 16).
Звіринецьке
Вул. Верхня, 21. Доїзд тролейбусами № 10, 24. В. Тарновський, (молодший) (1837–1899), збирач старожитностей, матеріалів Т. Шевченка.
Бабин Яр
Між вулицями Коротченка, Мельникова і Дорогожицького.
