Крайній південь України. У межах Причорноморської низовини. Північна частина зайнята відгалуженнями Придніпровської височини. Клімат помірно континентальний, частково морський. Має вихід до Чорного моря. Найбільші річки: Південний Буг, Інгул, Інгулець з Висунню. На півдні зливаються лимани Південного Бугу та Дніпра. Утворена 1937. Територія: 24,6 тис. кв. км. Населення: 1 міл. 360 тисяч мешканців.
Історія
Заселення території розпочалося за доби палеоліту, близько 250 тис. років тому. Зустрічаються залишки стоянок періоду мезоліту (10–8 тис. років тому). В епоху неоліту виникла одна з найдавніших землеробських культур Європи – буго-дністровська. У мідному віці та в період ранньої бронзи (IV–III тисячол. до Н. X.) в південній частині, області, де мешкали племена трипільської культури, розвивалося землеробство, в південній – селилися племена скотарів ямної культури. У II – на початку І тисячоліття до Н. X. жили племена пізньобронзового віку з високорозвиненими землеробськими та скотарськими традиціями. Наприкінці бронзового віку тут мешкали кіммерійці, вперше про яких згадує давньогрецький поет Гомер. В VII ст. до Н. X. кіммерійців змінюють скіфи. Одночасно з’явилися грецькі поселенці з Середземномор’я, які утворили першу на території України державу. Найдавніше грецьке місто Борисфен засноване 647 до Н. X. на острові Березань. У гирлі Гіпанісу (Південного Бугу) та Борисфена (Дніпра) 545 до Н. X. виникло місто Ольвія. 450 до Н. X. його відвідав Геродот. Він дав перший опис історії, географії та звичаїв народів, які в ті часи населяли територію України. 331 до Н. X. Ольвію невдало намагався завоювати полководець Олександра Македонського Зопіріон. У II ст. до Н. X. внаслідок тривалої кризи ослабла Ольвія, залежала від скіфського царя Скілура. Пізніше була включена до Понтійського царства Мігрідата Євпатора. В середині І ст. до Н. X. місто зруйноване гетами під проводом царя Буребісти. У перші віки н. е. життя в Ольвії відновилося і вона увійшла до складу Римської імперії. Наприкінці IV ст. з’явилися гунни, які остаточно зруйнували Ольвію. В V–VI ст. поширилися поселення землеробської черняхівської культури, пов’язуваної з слов’янським плем’ям антів, про яке згадують візантійські джерела. Протягом VI–IX ст. під постійним тиском кочовиків – аварів, болгар, хазарів та мадяр – кількість землеробських поселень значно зменшилася.
Починаючи з IX ст., тут виникли форпости Київської Русі-України перед виходом у відкрите море на шляху «Із варягів у греки». В середині X ст. з’явилися печеніги, яких змінили половці. В середині XIII ст. територія увійшла до Золотої Орди. 1362–1569 перебувала під Литвою, а після Люблінської унії – у складі Польсько-Литовської держави. Південна частина була під владою Кримського ханства та Оттоманської Порти. З XVII ст. частина Миколаївщини належала до Запорізькій Січі та до Буго-Гардівської, Інгу- лецької і Прогнойської паланок. З кінця XVIII ст. тут проводжувано урбанізацію та господарське освоєння краю. У XIX – на початку XX ст. Миколаївщина стала одним з головних постачальників товарного зерна на світовий ринок. Примусова колективізація за сталінського режиму, а згодом і голод-геноцид 1932–1933 pp. підірвали сільське господарство краю. Індустріалізація сприяла інтеграції області у військово-промисловий комплекс СРСР.
