Якщо їхати залізницею з Вінниці на південь, то за 8 км до Жмеринки з правого боку можна побачити невеличку станцію «Браїлів». Станція як станція, нічого особливого. Проте за 3 км на північ розташоване містечко Браїлів. Воно навіть не було районним центром, та знане не лише на Поділлі, але й далеко за межами України.
Знане завдяки композитору Петру Чайковському. Згадуючи містечко, він писав: "В Браилове хочу отдаться любви моей к природе. Нет места во всем мире, которое давало бы мне в этом отношении так много простора". Однак помилково вважати, що Браїлів – то лише Чайковський. Підтвердженням цього є не тільки подальша розповідь, але й недавно опубліковані краєзнавчі нариси Н. П. Слободенюк і В. О. Логвінова «Браїлів: стежками історії» [3].
На Поділлі часто в місцях злиття двох річок виникали й розвивались поселення. Мабуть, приваблювало різноманіття природи, яке наші предки вміли використовувати і в побуті, і для оборони. Так і Браїлів розташований поблизу злиття річок – Рову та його правої притоки Браги. Там, де протікає Рів, місцевість горбиста, береги круті, є навіть "стінки" з дібровами, заростями кущів та степових і лучних трав. Там, де річки Рів і Брага зливаються, місцевість низинна, заболочена, багата очеретами й вербами.
А далі, за течією річки Рів, від Браїлова до села Демидівка долина знову вузька, скеляста. Крім глин (лесових суглинків), тут на поверхню виходять вапняки, які при відповідній обробці дають відбірне вапно. Під вапняками залягають най-давніші в Україні породи кристалічного масиву – граніти, гнейси, в яких знайдено кордієрит. Ці породи теж здавна використовуються для господарських потреб, особливо будівництва. Невеличкі кар'єри вапняку й кристалічних порід трапляються вздовж течії річки Рів, аж до її впадіння в Південний Буг в околицях села Могилівка. Окрасою долини Рову є лісисті берега, оригінальну природу яких, особливо наявність корінних дібров, в минулому не один раз використовували для створення унікальних парків [1].
Не дивно, що район Браїлова здавна був привабливим для наших пращурів. В його околицях археологами відкриті палеолітичні стоянки людей; тут знайдено чимало кам'яних та крем'яних знарядь праці (частина з них зберігається в історичному кабінеті Браїлівської загальноосвітної школи І–ІІІ ступенів). Археологічні розкопки видали на гора і твори мистецтва: статуетки, браслети, культові предмети. В околицях селища знайдено чимало пам'яток періоду міді – бронзи [3]. Залишилися й сліди античних часів – знахідки грецьких та римських монет.
У подальшому доля Браїлова залежала від подій, що відбувалися на Поділлі й особливо Середньому Побужжі: монголо-татарська навала, литовський протекторат, набіги кримських татар і турків... Хто тільки не топтав, не палив, не грабував і не руйнував Середнє Побужжя в XIII–XV ст. Саме в ту пору, в 1440 p., в межиріччі Рову і Браги було збудовано замок і засновано містечко [2]. Із цією датою погоджуються й інші краєзнавці [3, 4]. Є також документальні свідчення пізнішого часу, В судових справах згадують поміщицю Печихвостську, яка в 1594 р. отримала від попереднього хазяїна Браїлів. Є відомості про містечко і за 1596 р.
Можливо, вважають Н. Слободенюк і В. Логвінов, Браїлів існував ще раніше. Однак такий факт потребує подальшого уточнення. "Браїлів до литовських часів міг бути урочищем, де ховалося місцеве населення від татарських чи турецьких погромів" [3]. Є й інші версії. Зокрема історики М. Малиновський і М. Балинський вважають, що саме турки заснували Браїлів і дали йому таку назву. Однак це сумнівно хоча би тому, що однокорінних назв населених пунктів в Україні трапляється чимало. Є Браїлівки в Хмельницькій, Кіровоградській, Харківській, Чернігівській областях. Схожі найменування трапляються в Румунії та Молдові. "Очевидно, назва Браїлова не пов'язана з особливостями рельєфу місцевості, хоча роль такого фактор не потрібно відкидати. Можливо, вона походить від слова "брай" (товкач для збирання бринзи). У такому випадку назва містечка підкреслює специфіку сільськогосподарської праці регіону і стосується більшою мірою Придністров'я" [3]. Загалом, походження назви Браїлова ще остаточно не з'ясоване. Навіть у «Топонімічному словнику України» М. Янка ця назва не розглядається [6].
З початку XVII ст. розвиток Браїлова багато в чому залежав від його розташування біля доріг різного призначення. Через містечко проходила дорога з Вінниці до Бару, можливо, саме нею їздили купці на Волощину. "Для мешканців Браїлова велике значення мав той факт, що поблизу лежав Коломийський шлях, який в народі назвали соляною дорогою, а також і Чорний шлях, ще здавна відомий бусурманським ордам" [3].
У 1649 р. Браїлів отримує статус містечка Брацлавського полку, що було офіційно закріплено у «Реєстрі війська запорізького». З 1651 р. Бра'ілів неодноразово завойовували поляки, викуповували росіяни, звільняли козаки і знову загарбували поляки й турки. Браїлівський замок відбудовувався й руйнувався, під ним, а також під містечком, багато підземних ходів. Вони будувались під керівництвом іноземних фахівців та силами місцевих мешканців. Підземних ходів у Браїлові стільки, що вони стали для містечка буденним явищем і навіть зараз часто нагадують про себе провалами. Два найдовші підземні ходи Браїлова – ті, що йдуть від костелу до монастиря [3, 5]. Про один з них, монастирський, Петро Чайковський у листі 1878 р. згадує: "Маріїн (Марин) гай – гарний дубовий гайок з вовчою ямою, від якого іде підземний хід до монастиря".
Майже сторіччя (кінець XVII–XVIII ст.) доля Браїлова залежала від Потоцьких. Розпочав будувати костел у 1740 р. Францішек Потоцький, а завершив Станіслав Потоцький. Браїлівський монастир має типову композицію: костел і приєднаний до нього з боку хору корпус келій. Однак будівля має вигляд дещо нетрадиційний. З північної сторони при вході здіймається дзвіниця, що своєю багатою пластикою і великими нішами швидше нагадує пишну палацову башту в стилі бароко. Б склепінчастих перекриттях зроблено овальні ніші – дзвони тут звучали по-особливому. В прозірчастому малюнку кованих поручнів другого ярусу дзвіниці центральне місце займає зображення семиконечного хреста під короною (гербу Потоцьких), що був перероблений після переведення монастиря в православний старообрядний хрест. Браїлівські розписи монастиря широко славились. Виконав їх наприкінці XVIII ст. фарбами по штукатурці художник-монах Йосип Прахгль на замовлення Франциска Потоцького. Король Станіслав Август, відвідуючи Браїлів у 1787 p., милувався цими фресками. На жаль, їх сюжетні декоративно-орнаментальні мотиви збереглись погано. Зараз фрески частково реставровані. Після польського повстання 1831 р. монастир було переведено в православно-троїцький, а тому були внесені деякі корективи в архітектуру будівель [2].
На початку XIX ст. у Браїлові починає розвиватися промисловість . Власник Браїлова Петро Юрковський (зять Потоцького) мав у містечку мідеплавильний завод, який виробляв бляху, каструлі й казани (1823 p.). У 1845 р. в Браїлові збудований цукровий завод, працювали також пивоварний, цегельний та шкіряний заводи. Після земельної реформи 1868 р. Юрковські продали Браїлів Карлу фон Мекку – інженеру-будівельнику залізничних доріг. Йому тут належало 1 900 десятин орної землі та 1 348 десятин лісу [5]. Карл фон Мєкк та його дружина Надія Філаретівна приділяли велику увагу розвитку господарства та благоустрою містечка. У Браїлові працювала наймана бригада садівників і квітникарів, які доглядали за парком та вулицями. Навіть залізничу станцію сім’я фон Мекків побудувала за 3 км від Браїлова, щоб не забруднювати повітря.
Саме в цей час, 17 травня 1878 p., на запрошення Надії Філа- ретівни фон Мекк в Браїлів приїжджає композитор Чайковський (до речі. Браїлів він відвідав 5 разів). Дружина багатого капіталіста, полюбляючи допомагати молодим музикантам, взяла на себе роль дами-патронеси. Твори Чайковського справили неабияке враження на її витончений смак. В грудні 1877 р. поміщиця фок Мекк почала листуватись з композитором. Чай- ковський з радістю погодився на листування. Було вирішено особисто не знайомитись та приховувати дружбу від інших. 1 300 листів – і жодного живого слова, жодної зустрічі. В одному з листів Надія Філаретівна писала про Браїлів: "В мене є одне бажання... щоб ви побували в цьому місці, яке я так люблю, з якому є багато дорогих для мене спогадів..." Це було, по сугі, першим офіційним запрошенням Чайковському відвідати Браїлів.
Розкішний палац, чудовий парк, затишне озерце з лебедями, прозорі плеса річки Рову, а головне – тиша, яку він так любив, вразили Чайковського. Ще більше полонили чарівні народні пісні й повна драматизму та боротьби історія краю. В листі до брата композитор писав: "Ніколи за кордоном серед дивовижних красот... я не знаходив таких хвилин святого натхнення від природи, яке вище навіть від насолоди мистецтвом, тут є широчезне поле для уяви".
В Браїлові вперше зустрілися 2 великих композитори: Петро Чайковський та Клод де Бюсі. Тут Петро Ілліч написав п'єси для скрипки з фортепіано «Роздум», «Скерцо», «Мелодія», романси «Серед гомінливого балу», «То було напровесні», «Серенада Дон Жуана», а в Сьомаках закінчив оперу «Орлеанська діва» [3].
Друга половина XIX ст. в Браїлові ознаменована ще однією подією. Тут у 1859 р. народився Осип Антонович Юцевич – талановитий лікар і філософ. Лише за 13 р. роботи в Малій Висці він зробив близько 1 500 операцій з приводу катаракти (загальна їх кількість сягає 3 000). Про широке визнання Юцевича свідчить його обрання головою на 8-му з'їзді російських хірургів у 1907 р. У 1909 р. Юцевича поховали на Москалівському кладовищі у Браїлові в родинному склепі [3].
Після смерті чоловіка Надія Філаретівна продає маєток князю Горчакову, а той – поміщиці Катерині Раллі. Наприкінці XIX ст. в Браїлові працювали цукровий завод, гуральня, цегельня, завод для випалювання вапна (заснований у 1872 р., у 1884 р. було випалено 6 млн пудів), розвивались гончарство, ткацтво, столярство, чоботарство. Зростало промислове виробництво і на початку XX ст.
Про подальший розвиток містечка можна прочитати у краєзнавчих нарисах Н. Слободенюка, В. Логвінова [3]. Браїлів жив, як і всі містечка радянських часів.
На початку XXI ст. в Браїлові мешкає більше 7 тис. чоловік. Тут працюють цукровий, соко-морсовий, комбікормовий, це-гельний заводи, хлібозавод, швейна фабрика, хімічна база. Діють ПГУ №6, 2 загальноосвітні школи. У 1979 р. при Брайлівському ПТУ № б, у колишньому палаці графині фон Мекк, створено музей Чайковського. У 1990 р. до 150-річчя від дня народження Петра Чайковського відбулося урочисте відкриття музею, проведено музичний фестиваль «Браїлівська весна». У 1991 р. за постановою облвиконкому цей заклад набув статусу державного, а в 1993 р. отримав назву музею П. І. Чайковського та Н. ф. фон Мекк. Традиційними стали травневі свята «Воспоминания о дорогом месте». У листопаді 1993 р. у музеї пройшли дні пам'яті з нагоди 100-річчя від дня смерті Петра Чайковського, а у січні 1994 р. на роковини смерті Надії Філаретівни фон Мекк відбувся аналогічний захід [3].
Відновлено службу в Троїцькому жіночому православному монастирі, куди повернули зниклу ікону Божої матері; діють Петропавлівська церква та костел. Браїлів відроджується. Інакше й бути не може. Така уже його доля.
Григорій Аенисик Олександр Мудрак
1. Денисик Г. І.. Любченко В. Є. Простори Вінниччини. – Вінниця: ЕкоБізнєсЦентр, 1999. – 92 с.
2. Малахов Д. В. По Брацлавщине.– Москва: Искусство, 1982. – 148 с.
3. Слободенюк Н. П., Логвінов В. О. Браїлів: стежками історії. – Вінниця: Тезис, 2000. – 64 с.
4. Солошшко М. Дещо з історії Браїлова // Нові горизонти. – 1979. – 11 серпня,
5. Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета под редакцией Ефимия Сецинского. – Каме- нец-Подольский, 1901. – С. 270.
6. Янко М. П. Топонімічний словник України. – Київ: Знання, 1998. – 428 с.
