Нe думав писати про Вороновицю. Це поселення більше нагадує велике гарне село, ніж містечка У самій Вороновиці бував разів 5 6, проїжджав поряд десятки разів, і завжди мене не полишало відчуття, що життя цього містечка, його доля залежали від доріг, при яких воно розташоване. В давні часи це Вінницький шлях, або велика дорога до Вінниці, тепер – Немирівське шосе, або Уманська траса.
Можуть запитати: "А що тут дивного? Хіба мало містечок в Україні, а тим паче на Поділлі, виникли завдяки розташуванню біля доріг?”. Не заперечую. Та є у Вороновиці щось таке, що виділяє її з-поміж інших і надає отого неповторного духу саме подільського містечка. Що саме? Не знаю. Можливо, мальовничі пагорби, на яких розкинулось містечко, і ліс, до якого воно притулилося, а можливо, його історія і люди, що тут живуть, або знову ж таки дороги...
Вороновиця розташована на підвищеній рівнині поблизу невеличкої річки Воронка – притоки Південного Бугу. Багаті землі, на яких виникло село, були об'єктом нападу завойовників і переходили з рук до рук. Тут у різні часи хазяйнували татари, литовці, турки, поляки. Про жорстокі бої, що відбувалися у цих місцях, свідчать залишки фортеці, спорудженої у XIV ст., й підземні ходи в самому селищі.[3]
Про походження назви містечка існує декілька легенд. В одній з них розповідається про жорстоку битву місцевих мешканців з турками. Після бою над полем, встеленим трупами, кружляли зграї вороння. Від слів "ворони в'ються" нібито й пішла назва села. В іншій говориться, що найменування села походить від назви річки Воронка.[4]
Перша згадка про Вороновицю зустрічається у письмових джерелах за 1945 р. Польські пани, які володіли селом, не раз перепродували його. Лише за першу чверть XVII ст. Вороновицю продавали тричі, аж поки нею заволоділи Грохольські Останні тримали її в своїх руках понад 200 р. На той час у Вороновиці нараховувалось 1 362 мешканця, але село виглядало злиденно. Низенькі селянські хати, криті соломою, були часто без димарів. Над селянськими хатами височів триповерховий палац Грохольських, споруджений 1625 р. серед великого саду. [13 У 1748 р. Вороновиці надано статус містечка. Та розвитку його перешкоджало кріпацтво. Лише з початку XIX ст. містечко відроджується. У Вороновицькому маєтку налічувалося 8 млинів (з них 6 використовували енергію води, 2 – вітру), полотняна фабрика з 24 верстатами, пивоварня, винокурня, цегельний завод. У 1866 р. на околиці містечка спорудили Степанівецький цукровий завод і проклали вузькоколійну залізницю. З появою промислових підприємств і розвитком торгівлі зростало населення. Якщо до реформи 1861 р. у Вороновиці налічувалося 169 дворів і 1 716 мешканців, то 1905 р. вже було понад 500 дворів і 3 291 жителів. [2]
З весни 1869 по осінь 1876 р. у Вороновиці у маєтку свого брата жив О. Ф. Можайський – російський конструктор та винахідник. Тут він провів свої перші досліди, збудував дерев'яний планер з нерухомими крилами на 4-колісному візку. Планер прив'язували довгим мотузком до воза. Коли запряжені коні швидко тягли воза, особливо згори, планер злітав у повітря і рухався за возом. При зменшенні швидкості апарат знижувався і котився по своєму візку.
У XX ст. Вороновиця пережила негаразди Першої та Другої світових воєн, відбудовувалась і перебудовувалась, проте свого загального чудового вигляду і статусу містечка не втратила. У містечку працює швейна фабрика, Степанівський цукровий завод. В травні 1971 р. запросив перших відвідувачів музей імені О. Ф. Можайського, в якому розповідається про розвиток авіації і космонавтики.
Наприкінці XX – початку XXI ст. життя Вороновиці знову визначається її розташуванням біля дороги. Містечко росте, розбудовується від центру балками вбік і вздовж траси Вінниця-Немирів-Умань. За останні роки тут виросли нові сучасні будинки. Відрізок дороги, що проходить біля Вороновиці, одягнувся в гірлянду оригінальних кафе, кемпінгів, магазинів, заправочних станцій тощо. Враження таке, ніби все сучасне життя містечка поступово зосереджується біля дороги. Хто знає, можливо, це і є майбутнє Вороновиці.
Григорій Денисик
1. Военно-статистическое обозрение Российской империи. Подольская губерния. – Спб., 1849. – Т. 10. – Ч. 2. – С. 74, 90.
2. Історія міст і сіл України. Вінницька область, – К.: УРЕ, 1972. – С. 169-178.
3. Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. – С. 37.
4. Янко М. П. Топонімічний словник України. – К,: Знання, 1998.– С. 91.
