Прямуючи з Вінниці по шосе Він- ниця-Житомир, зустрічаємо чудові подільські села – Стрижавка Коло-Михайлівку, Дорожнє... А через кілька хвилин швидкої їзди перед нами постає містечко з ліричною назвою Калинівка.
Місто розкинулося на рівнині, на берегах маленької тиховодної річки Жерді за 26 км від обласного центру. Зараз Калинівка – адміністративний центр району Вінницької області. Чисельність населення міст становить 20.8 тис, жителів.
Калинівський район – один із найбільших у складі Вінницької області. Територія його – понад 1 100 км2. У 59 населених пунктах, підпорядкованих міській та 29 сільським Радам народних депутатів, мешкає понад 65.5 тис. чоловік.
Рельєф поверхні – хвиляста рівнина Подільського плато, яке перетинають ріки Південний Буг, Десна, Згар та їхні притоки. Грунти в районі, головним чином, мало- та середньогумусові чорноземи. Однак на значних площах є і опідзолені. Клімат помірно-континентальний. Літо тривале, нежарке. Протягом року опади становлять 525–550 мм. Район відомий покладами граніту, торфу, цегельно-черепичної глини, пісків.З давніх-давен на території нинішнього Калинівського району існували поселення. Тут виявлено поселення черняхівсь- кої культури, а неподалік збереглися рештки стародавніх земляних укріплень, або так звані городища.
Часом заснування Калинівки вчені вважають початок ХУШ ст., однак перша письмова згадка про це поселення датується 1774 р. Заданими «Географическостатистического словаря Российской империи», в Калинівці налічувалось 44 двори, в яких мешкало 143 душі чоловічого та жіночого населення. Як і більшість подільських сілі містечок того часу, Калинівка розвивалась повільно. Так, через 100 р. у селі нараховувалося 145 дворів з населенням 1 138 чоловік. У 1871 р. в царській Росії закінчилось велике і важливе будівництво залізниці, яка зв'язувала Київ з Одесою. Дорога проходила через Калинівку. Цей безумовно важливий фактор сприяв швидкому і значному розвитку села. За короткий час воно розбудувалось і незабаром було віднесено до розряду містечок. У кінці 70-х pp. XIX ст. тут з'являється низка підприємств, у тому числі цукровий та винокурний заводи. Розвиваються різні ремесла (у 80-х pp. XIX ст. їх налічувалося біля 20). Разом з промисловістю зростала і торгівля. Тут 4 рази на рік відбувались ярмарки, працювало 27 лавок.
У 1923 р. утворено Калинівський район, адміністративним центром якого стала Калинівка. Містечко набуло важливого промислового і транспортного значення, тому не дивно, що уже в перші дні війни гітлерівська авіація бомбила станцію Калинівка і селище. Фашисти наполегливо намагалися розбомбите потяги з боєприпасами та військовою технікою, що проходили через станцію. Рівно через місяць після початку війни гітлерівські загарбники вдерлися в Калинівку. В роки війни Калинівці довелося перенести важкі випробування. В центрі селища гітлерівці влаштували гетто, на околиці – табір для військовополонених та неблагонадійних. Лише за один рік фашисти розстріляли понад 2 000 чоловік – військовополонених і місцевих жителів. А в ніч па 30 червня 1942 р, окупанти оточили селище. Більш як 700 мешканців, в основному жінок, дітей та старих, загинуло від, рук катів.
Сьогодні Калинівка – сучасне місто (в 1979 р. селище переведено у розряд міста районного підпорядкування). У місті працюють промислові підприємства: машинобудівний завод; експериментальний завод фракціонування олії та жирів; завод виробництва м'ясо-кісткового борошна; ремонтно-механічний завод; районна друкарня; колективне виробничо-торговельне підприємство «Подолянка»; молокозавод; підприємство «Агромаш»; експериментальний завод деревинних матеріалів; консервний завод тощо.
Хто хоча б раз побував на околицях Калинівки, мабуть, довго пам'ятатиме чудову природу. Густі ялинники і грибні діброви, затишні галявини і тихі плеса повноводих рік. Затишні місця на берегах річок, ставків околиць Калинівки приваблюють рибалок-любитєлів. Одні їдуть на береги ставків, інші полюбляють туманні береги Згару і Сниводи або риболовлю з човна на тихих водах Південного Бугу. Однак гарно відпочити на березі річки або рукотворного озера можна і без рибальського спорядження. Чудові місця для тих, хто любить покупатися, поніжитися на сонці, є у навколишніх селах.
А скільки радощів любителям природи принесуть зустрічі з мешканцями водоймищ. Прошелестять по дзеркалу плеса до очеретів сполохані виводки качок, розтане у тумані крик дикої гуски, впаде в око застигла на мілководді схожа на суху очеретину руда чапля. У багатьох ставках, лісових озерцях околиць Калинівки є верткі видри і золотисті ондатри. У 1964 р. у Південний Бут поблизу села Гуїцинці були випущені кілька сімейств бобрів. Під охороною людини вони розмножилися, створили кілька колоній.
Калинівка є центром району, який по праву вважається одним з найзалісненіших районів Вінницької області. На околицях Калинівки знаходиться відомий Чорний ліс, у якому з давніх-давен ховалося від поневолювачів та загарбників місцеве населення. Тут був і Устим Кармалюк зі своїми загонами, в які вливалися місцеві жителі. Неодноразово бував він у Калинівці і в разі потреби завжди знаходив надійний притулок у калинівчан. Під час Великої Вітчизняної війни у Чорному лісі діяли партизанські загони народних месників.
На лісових стежинах Чорного лісу зараз можна зустрітися з лосем, кізкою, їжаком. У лісових нетрях живуть борсуки, лисиці, в дуплах правічних дерев – куниці, ласки, білочки... У лісах Калинівського району мешкають і новосели. Так, у Гущинецькій лісовій дачі добре прижилися переселенці із Криму – плямисті олені, патріархи білоруських лісів – зубри, а також фазани, яких привезли сюди з Чехословаччини. Влітку ліси щедро пригостять вас терпкуватими ягодами дикої черешні та медовими суницями, восени – ожиною, шипшиною, горобиною. Чимало в лісах і грибів. У полі, лісах, на луках багато квітів, лікарських рослин. Милують око шипшина, конвалія, калина.
Науковці Вінниці давно помітили унікальні природні особливості цих місць Поділля. На їх думку, ці ланшафти дуже схожі з ландшафтами Полісся, які знаходяться значно північніше не тільки їх Калинівки, але і Вінницької області. Тому природне їх бажання та намагання створити тут регіональний природний парк «Подільське Полісся»[1].
Василь Любченко
1. Денисик Г. І. Вінниччина – край зелених дібров і золотих нив. – Вінниця: Фонд культури, 1997. – 97 с.
