Місто Борщів відоме із 1456 року. Тоді він був приватновласницьким містом. У XVI - першій половині XVIII ст. ним володіли шляхтичі Дідинські, згодом - Садовський. У XVII ст. для захисту від набігів турків та татар було споруджено замок. До нашого часу від замку нічого не збереглося. Але велика кількість підвалів і підземних ходів свідчить про значні розміри і високу обороноз-датність замку. Протягом 27 років (1672-1699) місто перебувало під владою Туреччини.
Перебуваючи тут, туристи мають змогу ознайомитися із костьолом (1763 р., реставрований у 1930 р.) розташованим на території колишнього замку, пам'яткою архітектури - церквою Успіння Пресвятої Богородиці (1886 р.) та приміщенням колишнього Народного дому, де тепер розташовані краєзнавчий музей та музей Т. Шевченка. Народний дім такого типу був п'ятим у Галичині після подібних споруд у Львові, Коломиї, Перемишлі та Стрию. Його будівництво обійшлося у 160 тисяч корон. М. Грушевський неодноразово приїздив до Борщева і був обраний його почесним членом-покровителем.
У першій половині XX ст. влада в місті змінювалася як у відомому фільмі „Весілля в Малинівці": 1914 рік - російські війська зайняли Борщів, 1917 - в місто вступила австрійська армія, 1918 - проголошено українську владу, 1920 - прийшла Червона Армія, та вже у вересні цього ж року знову повернулися поляки, які перебували тут до приходу Червоної Армії в 1939 р. Жителі міста прихильно зустріли радянських воїнів, бо мріяли визволитися з-під польського панування. Однак, нова влада арештувала місцевих інтелігентів, українських політичних діячів та інших. Було заборонено діяльність „Просвіти", ліквідовано численні бібліотеки, читальні та кооперативи. Для пошуків кращої долі багато жителів міста наприкінці XIX початку XX ст. виїхало за кордон. Серед них сьогодні відомі у діаспорі: письменник у Канаді - С. Ковбель; громадська діячка, почесний громадянин Вінніпега - І. Долинчук; священники і релігійні діячі - отці Маріян Цурковський та Микола Коп'яківський; актор і режисер - В. Довганюк; вчений-мікробіолог - Р. Мриц; психолог і публіцист - Б. Цимбалістий та багато інших.
На теренах України сьогодні працюють вихідці із Борщова - художній керівник заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України „Дарничанка" - П. Андрійчук; поет, член Національної Спілки письменників України - Є. Зозуляк. В місті живуть і творять художники М. Роженко, С. Маковський, В. Стецько, а також поетеса, член Національної Спілки письменників України Ганна Костів-Гуска.
Перш ніж продовжити туристичний маршрут до Кривчого, варто відхилитися і завернути до Скали-Подільської.
Місто Скала над Збручем у руських літописах згадується за 1210 рік. Первісна назва міста, яке виконувало роль форпосту, відобразила його природне становище. На стрімкій скелі у 60- 70 роках XIV ст. було збудовано замок. 1393 року, під час походу князя Вітовта на Поділля, він здобув кілька міст, в тому числі і Скалу. Завдяки зручному розташуванню, місто, яке 1434 р. остаточно перейшло до Польщі (Корони), стало центром повіту Кам'янецького староства. 1443 р. король Владислав III надав Скалі магдебурзьке право. 1515 р. замок з селами, що йому належали, купив кам'янецький староста Станіслав Лянцкоронський. Дуже часті спустошення, розорення та пожежі протягом наступних тридцяти років довели місто до спустошення, значних руйнувань зазнала і фортеця.
1620 р. турки знову напали на Скалу, спалили більшість будинків, пошкодили замок. В 1648 р. козацько-селянські війська взяли твердиню. Особливих руйнувань зазнав замок в 1657 р., коли ним володів трансільванський князь Д'єрдь II Ракоці. Люстрація 1665 р. повідомляє, що „замок, вимурований на скалі і обведений муром, прийшов у цілковите запустіння". Єдиним випадком, коли фортеця встояла, була облога яничар на початку XVII ст. Після того, яку 1672 р. Поділля захопили турки, замок вже не відбудовувався.
Староста Скали середини XVIII ст. Адам Тарло майже через сто років розпочав будівництво нового палацу на території фортеці. Але через деякий час по закінченні будівництва палац згорів від блискавки. Ось і стоять, з того часу, руїни палацу та фортеці до сьогоднішнього дня, овіяні вітром та осяяні сонцем, вражаючи своєю могутністю
Перебуваючи у Скалі-Подільській варто оглянути заснований В. Межеєвським костьол Успіння (1719 р.) з меморіальною дошкою на честь А. Міцкевича.
Перлиною Тернопілля є знамениті карстові печери. Тут, на берегах Дністра і Збруча, Нічлави і Циганки, знаходяться великі лабіринтові порожнини в гіпсах: Озерна, Кришталева, Славка, Ювілейна, Оптимістична та інші загальною протяжністю понад 400 км. Борщівщина - один із найбільших„печерних" районів. На околиці села Королівка розташована печера Оптимістична - найбільша у світі карстова печера в гіпсах, загальна довжина ходів якої перевищує 201 км. Особливістю печери є те, що тут спостерігається підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Все це робить Оптимістичну перспективним об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей.
Найбільш мальовнича печера на Борщівщині Озерна (Голубі озера) біля села Стрілківці. Довжина досліджених ходів - 114 км. Озерну відкрили місцеві жителі. Ця печера - єдина на Поділлі - має підземні озера.
Кривче - село відоме далеко за межами Тернопільської області печерою Кришталевою. Протяжність маршруту - 2,5 км підземних лабіринтів.
Килими кристалів, сталактити, сталагніти, дивовижні кам'яні квіти відкриваються перед вами, щойно ви ступили під склепіння цієї печери. Температура у печері стабільна протягом року - 11° С. Численні ходи, що розбігаються в сторони, ще більше посилюють враження казки. Безліч залів, які мають свою назву: Печери, Брил, Зоологічний, Вапняний та коридори, що їх поєднують: Чудес, Дикий, Кам'яних бурульок промовляють самі за себе.
Окрім цього, на околицях Кривчого багато археологічних пам'яток. Зокрема, в урочищі "Вал" відкрите гальштатське городище. Будучи тут, варто оглянути залишки давньої фортеці. Замок був збудований в 1639 р.
Вдало вибране місце робило його неприступним. Замок являвся важливою фортифікаційною системою. Декілька разів фортецю займали турки і татари. У 1672 р. турецький султан Магомет IV, повертаючись з Бучача після підписання договору з Польщею, захопив укріплення і деякий час перебував тут із своїм військом. Пізніше його захоплювали поляки, татари. Неодноразово був зруйнований, відбудовувався. Нині про колишні події нагадують дві оборонні вежі і замкова стіна між ними.
Крім нього, із пам'яток архітектури у Кривчому варто оглянути костьол (XVII ст.), дерев'яну Вознесенську (1760 р.) і муровану Покровську (1856 р.) церкви.
На високому обривистому лівому березі Серету біля села Міжгір'я (Монастирок) варто оглянути печеру Язичеську з плоским жертовним каменем перед входом діаметром 4 метри і товщиною 65 сантиметрів. Печера названа так за виявленим в ній унікальним давньослов'янським печерним храмом IX ст. Вона є водночас археологічною та історичною пам'яткою.
