Вокзал зведено у 1927-1933 pp. за конкурсним проектом архітектора О. Вербицького. У закритому конкурсі брали участі) відомі українські архітектори П. Альошин, П. Андреев, О. Бекетов, О. Вербицький, Д. Дяченко, О. Кобелєв, С. Кравець, М. Покорі шй та І. Роттерт. Першу премію присуджено проектові О. Вербицького за участю П. Альошина. Будівля замикає перспективу вул. Комінтерну, яка з'єднує вокзал з центром міста. Велетенська споруда домінує в прилеглій забудові. Привокзальна площа є широким мостом, перекинутим над коліями, що проходять унизу перед головним фасадом вокзалу. Спочатку в центрі площі була велика клумба, зараз замість неї організовано автомобільну стоянку. У розплануванні вокзалу вперше в країні впроваджено прогресивний прийом розмежування руху зустрічних пасажиропотоків удвох рівнях: через підземні переходи для прибулих і надземні для тих, хто від'їжджає. Споруда складається з двох блоків: поздовжнього двоповерхового, в якому зосереджені основні пасажирські приміщення, і поперечного, значно вищого (37 м) центрального розподільчого вестибюля. Вокзалові властиві стриманість і виразність архітектурно-художнього вирішення, виконаного згідно зі стильовими засадами конструктивізму. Виразності архітектурного образу досягнено внаслідок естетичного осмислення конструктивних форм ідеталей. Архітектура вокзалу позбавлена елементів ордерної системи, що притаманно конструктивізму, але разом з тим у ній ніби відсутні характерні ознаки цього стилю, а саме: плоска покрівля, горизонтальні стрічки віконних прорізів, композиційне сполучення прямокутних форм. В архітектурі вокзалу навіть використано зображувальні мотиви, притаманні модерну. Центральний об'єм вестибюля прикрашає величезна параболічна арка, що здалеку сприймається відкритим проходом крізь будівлю й символізує міську браму. Дах будинку виконано з переломом, тобто використано традиційний мотив української архітектури. Тому стилістично архітектура вокзалу більше тяжіє до модерну, ніж до конструктивізму. Конструктивну основу будівлі становить монолітний залізобетонний каркас із заповненням стін шлакобетонними блоками. Для багажних залів використано безбалкове залізобетонне перекриття. В опорядженні будівлі застосовано тинькування. Під час Другої світової війни вокзал двічі намагались висадити в повітря: спочатку радянські війська, коли залишали Київ, потім німці при відступі. Але будівельні конструкції витримали вибухи. Відбудова вокзалу припала па час нової стильової спрямованості радянської архітектури - освоєння класичної спадщини.Той архітектор Т.Домашенко, не маючи змоги відновити пошкоджені інтер'єри у первісному вигляді, прикрасив їх пишним класицистичним декором, що зовсім недоречно для цієї споруди. Оригінальна архітектура київського вокзалу, його прогресивне для свого часу функціональне та конструктивне вирішення ставлять його в шерег найвизначніших пам'яток архітектури України.

М. П. Андрущенко


    фейсбук